Приручити Дикого - Анна Лященко

Проходить лише кілька хвилин, і я бачу, як золотий дракон злітає над Академією і відлітає у бік гір.

Принц вкотре втік.

Напевно, треба зараз полетіти за ним, зупинити, повернути, доки він не наробив дурниць. Але я ніби заціпенів і приріс до землі. Чомусь мені здавалося, що принц прив'язався до мене та  супровідників. Він же не може не розуміти, чим загрожує для нас його така поведінка?

Я ж знаю, навіщо Раян полетів у гори. Некрилаті Боги! Та я на його місці вчинив так само!!

Я згадую, яким був втраченим, і наскільки мені було начхати на все, коли загинула Таїда, і я не можу засуджувати принца за його втечу. Я не полечу за ним. Хлопця шкода, але зупиняти його силою безглуздо. Якщо він прийняв таке рішення, утримувати його завжди неможливо. Жити не змусиш.

- Раян полетів у гори? – Я й не помітив, як хлопці підійшли та оточили мене.

– Карада не погодилася залишитися з ним, – повідомляю очевидне.

- Вона вагітна? – Деян першим здогадався, чи висловив спільну думку?

- Думаю так. Мабуть, хотіла йому сама про це повідомити.

- Жаль його, – зітхає Кред.

- Ми до нього вже звикли, — Соко, як завжди, висловлюється за обох.

- Думаєш, його немає сенсу зупиняти? – Що я можу відповісти на це?

- Ти сам відповів на своє запитання, Кред. Сенсу жити в такій ситуації, для нього немає жодного.

- Тягатися, як на прив'язі за своєю Істинною... Ворогу не забажаєш! – Кред сьогодні незвичайно балакучий, але й обставини такі, що викличуть емоції в будь-кого.

Проводжаємо поглядом золотого дракона, якого, швидше за все, вже ніколи не побачимо.

- Мда, хрінові з нас охоронці вийшли, – резюмує Деян.

- Угу, добре хоч ніхто з нас не знайшов свою Істинну ... - полегшено зітхає Кред, але брати дивно дивляться на Деяна.

- Ну… як би…

- Вау, Деяне! Ти знайшов свою Пару? - дивуюсь я. Якось це повз мене пройшло. Хоча, не дивно, я постійно займався проблемами принца.

- Знайшов…

- Сподіваюся, тобі вистачило мізків не допустити ініціалізації? - я починаю нервувати. На тлі того, що чекає хлопців після повернення в Дикі Землі, знайти свою Пару зараз, було б для них трагедією.

 - Так, наставнику, я вчасно зрозумів і намагаюся до неї не підходити близько.

- От і молодець.

- Кай, може рвонемо за принцом, поки не пізно?

- І? У карцер його знову? Приковувати? Зв'язувати? Хлопець на волі виріс, він дуріє, коли його замикають. Скільки він так протягне? – озвучую свої думки та причину прийняття рішення.

- Так, він не виживе довго під замком, — підтримує мене Кред. - Ось ти, Деян зміг би собі ось так луску висмикувати??

- Ні, я спеціально пробував. Не можу, це занадто, мій дракон на таке не погоджується.

- Ну ось і уяви ступінь розпачу принца!

- Так, зрозумів уже.

- Слухай, Кай, а Грег нас реально може стратити?

- Перестань тупі питання ставити, Соко. Якщо принц загине, а зважаючи на все, він саме за цим і полетів у гори, то доведеться нам з лускою на ешафоті розлучитися.

- Мда.

Говорити більше нема про що. Тишу порушує голос ректора:

- Кай.

- Що, Рік?

Хлопці йдуть, щоб не заважати нашій розмові.

- Твоє гаденя полетіло?

- Як бачиш...

- Надіслати за ним службу безпеки?

– Не варто. Ми вже обговорили це із хлопцями.

- Що далі робитимеш?

- Спробую вмовити їх залишитися в Імперії. Сам знаєш, що на Диких Землях тепер чекає охорону принца.

- Чому не хочеш зупинити його?

- Щоб він все життя провів у клітці?? Кидаючись на стіни й гризучи грати? Ріку, поговори з братом, переконайте Караду!! Хоча... про що я... вже пізно...

***

Кай

- А може, ще й не пізно, — замислено вимовляє Рік, дивлячись у небо.

Спостерігаю за його поглядом і бачу в небі якусь тінь, що наближається до нас. Обриси дракона мені когось дуже нагадують. Та й відблиск золотої луски ні з чим не переплутаєш. Грег?? Ось тільки його нам зараз не вистачало!

- Ріку, ти можеш сховати моїх хлопців?

- Не гарячкуй, Кай. Ти думаєш, це Грег? Один? Без охорони? Ти ж знаєш, це неможливо!

- Тоді хто?

Карада

"Я вже помер, Карадо". Принц промовив ці слова дуже тихо, настільки, що я не мала їх почути. І я б і не почула, якби не моя дракониця. Вона тихенько заскиглила і забилася ще глибше в мою підсвідомість.

Я не розумію її поведінки. Вона завжди за Раяна стояла горою і готова була заради нього на все. Що ж із нею зараз відбувається? Я відчуваю, що вона проти розлучення, але вона це ніяк не демонструє. Та взагалі не виявляє жодних емоцій. От тільки починає шипіти, коли матінка зі мною замовляє. Якби не це, я б спробувала обговорити поведінку моєї дракониці з матінкою, хоча та й не дуже любить драконів. Усіх. Як факт. Мені здається, що свого теж.

Може поговорити з батьком про те, що зі мною відбувається?

Я вже майже наважилася довірити батькові проблеми своїх взаємин із моєю драконицею, але зіткнулася на кухні з Дарією, і якось саме вийшло... Я розповіла їй про дивну поведінку моєї звіриної іпостасі.

Дарія зі співчуттям подивилася на мене і видала вирок:

- Твоя дракониця тяжко переживає розставання з Парою, Карадо. Але намагається не виявляти своїх емоцій, щоб не зашкодити дитині.

- І довго так триватиме? Довго вона ховатиметься від мене? Я не можу обертатись, вона відмовляється виходити!

- Вона ухвалила твоє рішення. Заради дитини. Хоча їй це дуже важко. Вагітність не просто так захищає від розлучення з Істинним, дракониця пригнічує свої бажання та свої інстинкти заради добробуту вашої дитини. Лише завдяки тому, що вона жертвує собою, ти зможеш спокійно перенести розлуку з Парою.

- Але ж принц поруч! І буде весь час знаходитись на відстані, яка не створює проблем для нашої Істинності.

- Карада! Істинність – це не просто повідець певної довжини! Це насамперед ментальний зв'язок та енергетична підтримка! Людської іпостасі вона не надто й потрібна. Страждає лише твоя дракониця.