Коли дивишся в безодню - Олег Євгенович Авраменко

Упоравшись із першим шоком, Марк заперечно похитав головою:

— Ні, Беа, це не твоє тіло.

— А… а чиє ж то… — Вона осіклася; її обличчя спотворила грмаса жаху. — Боже мій! Тільки не кажи, що я… що ти вселив мене в тіло тієї дівчинки…

— Я нічого такого не робив, це сталося само по собі. Схоже, ми з тобою втрутилися запізно, коли відьма вже вбила дівчинку, а її тіло приготувала для вселення іншого духу — можливо, свого власного. І щойно я дав поштовх до його пробудження, воно тут-таки поєдналося з найближчою вільною душею — а нею виявилася ти. Думаю, так усе й сталося.

Беатриса спробувала встати. Марк допоміг їй набути сидячого положення й обняв за плечі.

— Як почуваєшся?

— Та так, поганенько. Голова паморочиться, слабкість у всьому тілі… в чужому тілі… Ой, Марку! Тепер я також викрадачка! Як і та, що вкрала моє тіло.

— Не кажи так, сестричко, ти нічого не вкрала. Ти зайняла тіло, що виявилося вільним і мало вмерти… А може, якби не ти, його б захопив нечистий дух, якому воно від самого початку призначалося. Можливо, він зараз кружляє поблизу нас і скаженіє з люті, що ти завадила йому втілитися. Гадаю, та дівчинка, хоч би хто вона була, задоволена, що її тіло дісталося тобі.

— Ти справді так думаєш? — з надією запитала Беатриса.

— Я цього певен. Постав себе на її місце й скажи: кого б ти обрала?

Сестра опустила погляд і прискіпливо оглянула свої нові руки, ноги, живіт.

— Все одно це неправильно. Мені не потрібне чуже тіло. Я маю власне, просто його вкрали. Я повинна знайти його й повернути собі.

— А якщо не вийде? Ми мусимо врахувати й таку можливість. Тоді, думаю, тобі буде краще жити в окремому тілі, хай і не твоєму. Хіба ні?

Беатриса невпевнено кивнула:

— Може, й так… — Вона знову подивилася на свої руки та ноги. — Але я знову стала маленькою дівчинкою. Мені це геть не подобається. До того ж раніше я була вродливою, а тепер…

— Ти й зараз вродлива, — запевнив її Марк. — Просто трохи брудна і тому здаєшся страшненькою. А вік не біда, з часом це минеться. Головне, що ти маєш своє тіло, я можу торкатися до тебе, дивитися в твої очі, говорити з тобою, чути твій голос.

— Це не мій голос, Марку. І дивишся ти не в мої очі. Й обіймаєш не мене.

— Ні, Беа, тебе. Хай ти в іншому тілі, але ти — це ти, моя сестра. І тіло, в якому живеш, не чуже мені.

Беатриса міцніше притислася до Марка.

— Але ми й далі шукатимемо моє тіло, правда ж? Ми зробимо все, щоб повернуто його мені… — Вона трохи відсунулася. — Марку, допоможи мені. Я хочу перевірити, чи бачу слід викрадачки.

Він допоміг їй зіпнутися на ноги й розсунув гілля чагарнику. Кілька секунд сестра уважно оглядала галявину, потім кинула:

— Так бачу. Хоч і гірше, ніж раніше. У цього тіла слабка маґія.

Марк насилу притлумив скрушне зітхання. У глибині душі він сподівався, що після втілення Беатриса перестане бачити сліди, тож їм доведеться припинити погоню. За великим рахунком, йому було байдуже, яке в сестри тіло, головне, що воно було, а все інше не мало значення. Маркові дуже не хотілося ризикувати синицею в руках — симпатичною дівчинкою, що її він зараз бачив перед собою, задля журавля в небі — юної красуні Беатриси, чиє тіло було викрадене чорними чаклунами.

— Ні, Беа, — сказав він. — Маґія в тебе нормальна. Слабша, ніж була раніш, але тут радше справа в тренуванні, а не в природному хисті. А слід ти бачиш гірше, бо не маєш лев’ячої шкури.

— І справді, — погодилась вона. — На мені взагалі нічого немає — ні шкури, ні сукні, ні бодай білизни. А я вже мерзну. Трепа піти пошукати одяг і взуття, що були на дівчинці.

— Тільки не зараз, — рішуче мовив Марк, миттю збагнувши, що під цим приводом сестра хоче повернутися до хатини й подивитися, куди ведут сліди викрадачки. — Ти ще надто слабка. Зачекаймо трохи. А з одягом я щось придумаю.

— Гаразд, — поступилася Беатриса, знову сівши на траву. — І дай що-небудь поїсти. У дівчинки… у мене в животі геть порожньо.

Марк зняв з крупа Вулкана велику шкіряну сумку, видобув звідти згорток із рештками сьогоднішнього сніданку і передав сестрі разом з торбинкою, де лежали зібрані в дорозі фрукти. Беатриса негайно допалася до їжі, а Марк тим часом виклав із сумки свої запасні черевики, сорочку, довгополий каптан і пояс зі срібною пряжкою.

— Боюся, мої штани завеликі для тебе. Але це зійде за сукню.

— Умгу, — нерозбірливо промимрила Беатриса з повним ротом.

Утамувавши голод і трохи збадьорившись, вона надягла на себе братову сорочку та його каптан, що доходив їй аж до колін, оперезалася поясом і вступила в черевики, у кожному з яких любісінько вмістилися б обидві її ноги. У цьому вбранні сестра мала доволі кумедний вигляд, і Марк, дивлячись на неї, не міг стриматися від усмішки. Беатриса примхливо надула губи.

— Ну, чого вишкірився? Подивилася б я на тебе, коли б ти надягнув мою сукню.

— Я просто не вліз би в неї. — Він підійшов до сестри й міцно обняв її. — Я такий радий, що знову можу бачити тебе. І байдуже, в якому тілі.

— А я рада бачити тебе, — сказала вно, притулившись до нього. — Нам було непогано вдвох в одному тілі, та все ж краще, коли коли кожен має своє.

— Отже, ти не проти цього тіла?