Небесний Легіон - Наталія Глушко

У темних кутах залу Ради лунали командні голоси, але найголосніше з усіх було велике слово «евакуація». Король Мірін, вже звиклий до важких рішень, тепер стояв перед найстрашнішим викликом свого правління — зберегти життя якомога більшої кількості людей, не дозволити масовому знищенню, і водночас не залишити країну без сил оборони.

Вже через кілька годин по всьому королівству Ларії прокотилася хвиля тривожних звісток. Посланці Ради відправилися в кожне місто, село та хутір, щоб донести вісті про загрозу, що нависла над королівством, і наказ про мобілізацію та евакуацію.

У всіх селах та містах, де життя було мирним і не потривоженим війною, почали розгортати великий план евакуації. По всіх вулицях, біля воріт і навіть на відкритих майданах стояли вартові, роздаючи накази і розміщуючи розклеєні плакати з велетенськими червоними літерами: «ВІЙНА НА ПІДХОДІ! ПОРЯТУЙТЕ СЕБЕ!»

Жінки, діти та люди похилого віку були зібрані у великі групи та готувалися до евакуації. Створювалися спеціальні коридори безпеки для їхнього відведення до північних і західних областей королівства, де будуть розгорнуті табори для біженців. У кожному місті почали працювати спеціальні пункти збору, де люди отримували провіант та необхідні медикаменти для подорожі.

Чоловікам же, що здатні були тримати зброю, негайно наказали мобілізуватися. По кожному місту пройшли крики та свистки, що закликали до збірних майданчиків. Хлопці, які були простими робочими, вдягали броню, забирали свої мечі та сокири, готуючи свої тіла та душі до битви. У них був лише один вибір: перемога, або смерть. Або їхня країна залишиться вільною, або королівство опиниться під окупацією дикунів.

Мобілізовані чоловіки приєднувалися до лав армії, не маючи  часу на прощання з родинами. Тільки один погляд на своїх близьких— і вперед, до битви за Ларію!

Над містами і селами вже висіла тяжка атмосфера, коли між людьми з’являлася невидима стіна— страх. Одночасно з мобілізацією та евакуацією відправилися тисячі посланців до союзників королівства, щоб гарантувати безпеку людей, котрі не могли втекти від війни.

У Раді Королівства було ухвалено екстрене рішення. Замість того, щоб кинути всі сили на оборону, було вирішено зосередити залишки армії на тому, щоб захистити евакуаційні маршрути та переслідувати драконів.

Зібралися спеціальні загони, що мали використати магічні артефакти, щоб збивати драконів або хоча б ослабити їхні атаки. Але навіть із магією Ларія залишалася беззахисною. І залишалося лише молитися, щоб мир, який вони намагалися зберегти, не згорів у вогні.

Коли останній вогняний потік з’явився на горизонті, і коли навіть небеса затягло чорним димом, стало зрозуміло: Ларія більше не могла дати захисту своїм людям. Земля, яка була їхнім домом, перетворилася на поле руїн, і вони, немов стадо загнаних звірів, повинні були покинути її, щоб зберегти свої життя.

Король Мірін, розуміючи, що війна може захопити не лише Ларію, а й усю західну частину Континенту, звернувся до своїх давніх союзників, надіславши однакові листи королю Грінмоланду— Елтінфелу і королю Вердінона— Кроліну.

 «Ваша Величносте, сьогодні, у темні часи для мого королівства  я звертаюся до вас із проханням.. На жаль, Ларія опинилася в критичному становищі. Наші війська ведуть запеклу боротьбу. Армія Хелдору вже розпочала напад та вторгнення в наші землі. Ми повинні відвернути загрозу від наших мирних жителів і евакуювати  їх у безпечні місця. Ваше королівство було нашими союзниками протягом багатьох років, і я прошу вас допомогти в цьому моменті біди.

Ларія мобілізує свої сили для оборони, але ми змушені евакуювати наших жінок, дітей та старих до безпечних місць. Якщо ви зможете прийняти їх у своїх землях, надавши їм притулок, я обіцяю вам безмежну  вдячність і готовність до подальшого союзництва, коли ворога буде розбито.

Ми не можемо ризикувати життями мирних жителів. Тому нам просто необхідна ваша допомога! Спільно, ми можемо зберегти наші народи та відновити мир.

Прошу вас відповісти без зволікань. Наш час обмежено».

З повагою,
Король Мірін  Ларійський.

Цей лист був негайно доставлений у Грінмоланд і до Гірських земель гномів. Король Мірін з тривогою чекав відповіді. Він знав, що цього  недостатньо. Але кожен шанс отримати опору на стороні союзників був важливим. Тому, вже за пів дня  після розсилки листів, до Ларії прибули перші листи з відповіддю  про готовність прийняти  біженців— керівництво північних міст  і ельфи Грінмоланду приготували тимчасові табори для жінок і дітей  в напрямку кордону, щоб полегшити їхній шлях до безпечних територій.

Залишалося лише молитися, щоб війна не забрала ще більше.