Небесний Легіон - Наталія Глушко

Глибокої  ночі війська Хелдора зібралися на березі річки. Над лісом висіла густа непроглядна темрява,  тільки відблиски факелів освітлювали стрій солдатів. Генерал Варіан йшов уздовж рядів, його голос звучав громом у нічному повітрі.

— Ми не лише перетинаємо річку, ми перетинаємо межу між миром і перемогою! Вороги побачать у нас богів війни!

У цей час, неподалік у тіні дерев, Селрік завершував своє закляття. Його руки були оточені чорним сяйвом, яке витягувало з землі темні нитки, сплітаючи їх у щось схоже на плаваючий міст.

Під важкою завісою темряви, коли кожен рух здавався можливістю втратити контроль, війська Хелдора збиралися на березі. Ліс, в якому ховалися сотні солдатів, був мовчазним і непривітним, а яскраві спалахи факелів лише зрідка освітлювали червоний метал їхньої броні. Генерал Варіан, у своїй повній бойовій екіпіровці, йшов по рядах, випромінюючи  впевненість, яка була здатна підняти бойовий дух навіть у найтемніші часи.

— Ми не лише денаціоналізуємо ларійців, ми перетворимо кожного, хто не згоден з правлінням нашого імператора Турала на добриво. Ніхто з цих свиней не має вижити! Вони побачать, що таке Хелдор і, або скоряться нам, або будуть знищені! — його слова, насичені обіцянками смерті, розліталися по лісу, мов громи в епіцентрі бурі.

В його голосі не було сумнівів, і всі, хто його слухав, відчували, як серце починає битися сильніше, а уявлення про невідворотний успіх відображалося в кожному русі.

Але навіть серед цього неймовірного ентузіазму здавалося, що щось у повітрі було тривожним. Зазвичай досвідчений і безстрашний Варіан тепер затримував погляд, інколи обертаючись на мить до темного лісу, наче відчуваючи, що в ньому криється небезпека. Він не був людиною, що боїться темряви, але зараз у нього було відчуття, що тут, на межі цього страшного переходу, ховається не лише ворог, а й невідоме, що може змінити хід війни.

З пагорба, що височів над річкою, спостерігала Сандра Тенбрік. Вона була на відстані, але її темні очі не пропустили жодного руху. Здавалось, що нічого не могло уникнути  її уваги, навіть якщо це щось було приховане в самій темряві. Вона не була лише спостерігачем— вона була майстринею інтриг, а це означало, що кожен її крок, кожен рух її агентів був частиною великого плану.

Її агенти вже працювали.

— Старфолл, — прошепотіла вона, дивлячись на відображення фортеці в темній воді. Ти вже наш. І хоча її обличчя залишалося холодним, в її серці відчувався неспокій.

У ту саму мить, коли її думки вихором крутилися в голові, з глибини лісу вийшов ще один агент — на вигляд звичайний солдат Хелдору, але в його очах відбивалася рішучість. Він підійшов до Сандри та схилив голову.

— Ваші агенти в Старфоллі виконують поставлені їм завдання,— він прошепотів.— Але є одна проблема. У замку є... хтось, хто може викрити нас. Ларійські маги вже почали підозрювати, що щось планується. Вони готуються до чогось масштабного.

Сандра на мить замислилася. Вона знала, що жоден план не є бездоганним, і коли одні двері відкриваються, інші можуть залишитися закритими.

— Дай їм команду продовжувати,— сказала вона після паузи.— Але будьте готові. Якщо все піде не так, я особисто подбаю про цей "непередбачуваний елемент".

На світанку, коли червоний диск сонця тільки починав торкатися обрію, в небі над Ларією раптом з'явилася перша тінь — велика, чорна, як сама ніч. Це було лише початком. За кілька хвилин цей чорний монстр розкинув свої  крила, що були широкі, як вежа фортеці Старфолл. З гучним ревом він нісся вниз, і в його шляху не залишалося нічого, крім пилу, вогню і трупів.

Дракони  Чоргроффа, величезні і грізні, не зволікали ані на секунду. З їхніх пащ виривався  вогонь, як передвісник неминучої смерті, і вони охоплювали ним  міста та села Ларії. Крилаті монстри зривали дахи з будинків, палили зерносховища і випалювали людські сліди. Вогняні потоки лилися вниз, мов лава, розтрощуючи будівлі, спалюючи поля й знищуючи все на своєму шляху.

У місті Донблейд, одному з найбільших торгових центрів півдня, люди тільки почали готуватися до евакуації. Але не встигли навіть завершити свої останні приготування, як перші дракони з'явилися в небі. Їх рев громом розкотився  по всьому місту, коли вони  різко знизилися і перша хвиля вогню вилилася на кам'яні будівлі.

Площі та вулиці заполонили крики. Бійці, що повинні були охороняти жителів, тепер мчали, щоб відволікти звірів від людей. Але що могла зробити звичайна людина проти істоти, що горить вогнем, мов вулкан? Солдати відчайдушно спробували стріляти в драконів з луків, але стріли не могли пробити їх луску. Вогонь палахкотів, заповнюючи все навколо. Полум'я рвалося до небес, і велика частина міста була знищена вщент.

— Тікайте! Всі  тікайте!— кричав капітан варти, коли одна з вогняних хвиль вдарила прямо в центральну площу. Вогонь піднявся до небес, поглинаючи всіх, хто не встиг сховатися.

Ті, хто вижив, в паніці втікали в бік лісу. Всі чекали, що ураган палаючих крил відлетить, але дракони залишалися в небі, і було зрозуміло— вони повернуться знову.

У той самий час, в південному заході частині Ларії, ще однин дракон спалював селище Фрістон, що знаходилося в гірській долині, далеко від основних шляхів. Це було затишне поселення, яке вирощувало овочі та зберігало зерно для потреб королівства. Але навіть таке місце не могло бути в безпеці від гніву Хелдора.

Люди не встигли навіть зрозуміти, що наближається загроза, коли з-за горбів  з'явилася чорна тінь. Спочатку вони подумали, що це просто сильний вітер, але через кілька секунд небо потемніло, і з висоти спустився  дракон. Його очі палахкотіли, і з пащі вирвався червоний полум’яний потік. Вогонь охопив селище, і воно миттєво перетворилося на купу руїн і попелу.