Небесний Легіон - Наталія Глушко

Його глибоко чорна луска поглинала світло, роблячи його фігуру загрозливою і водночас величною. Під час руху кожна пластинка його луски переливалася примарними синіми відблисками. Його крила були величезними, немов грізні паруси штормового корабля, а їхні краї сяяли тонкими лініями синьої енергії. Очі Ноктаріса світилися холодним синім світлом. Його голос— низький, глибокий і розкотистий, мов грім, і навіть тихе ричання змушувало повітря навколо тремтіти.

Далі вони підійшли до смарагдового дракона і Тайсар вклонився йому, дракон вклонився у відповідь.

—А це, Вердіана. Вона наша улюблена дівчинка, хоч і з характером.

Вердіана вражала своєю красою, її окрас нагадував свіжу траву. Луска дракониці сяяла всіма відтінками зеленого, від глибокого смарагдового до яскраво-лаймового, що переливалася, як дорогоцінне каміння. На її спині виднілися тонкі смуги золотистих відтінків. Крила Вердіани  нагадували листя дерев: широкі, міцні, із прожилками, схожими на вигадливий візерунок природи. Очі були бурштиновими, теплими. Коли вона  ворушилася, навколо неї з'являвся слабкий аромат трав і свіжості, який зачаровував і заспокоював.

Ці три дракони, такі різні, але однаково величні, здавалося, уособлювали три стихії: світло, темряву й природу. Вони випромінювали неземну силу, ніби знали, що скоро перед ними постане вибір вершника—і цей вибір змінить не лише їхнє життя, а й долю всього світу.

— Це ті, кого ми запропонуємо вашим магам, — пояснив Тайсар.—Але вони самі мають обрати вершників.

— Вони впораються,— відповіла Зелія, оглядаючи цих величних і неймовірно красивих створінь.

— А чи впораєтеся ви, Архімайстресо?—Тайсар уперше усміхнувся.— Бо те, що ви задумали,— чи найскладніше завдання за останні століття.

Зелія не відводила  погляду від драконів.

— Ми впораємося, бо в нас немає іншого вибору.

Вона знала, що боротьба тільки починається. Але перші кроки були зроблені, і вони вели до надії, що могла змінити хід історії.