Небесний Легіон - Наталія Глушко

Зал, що служив магам Астрамору кімнатою для нарад, був наповнений густим повітрям напруги. Стіни, обкладені темними плитами каменю, наче поглинали звуки, але не могли приховати цієї безперервної тривоги, що царювала серед присутніх. На столі перед Архімайстресою Зелією лежали два листи, що принесли новину, від якої залежала доля Ларії. Листи від короля Лорандела та генерала Ейланона були не просто проханнями— вони були сигналом того, що війна вже не була десь далеко, а наближалась до дверей сусіднього  королівства.

Зелія підняла голову від листів і оглянула присутніх. Її пронизливий погляд затримався на кожному з них, і не було жодної сумніви, що вона відчуває всю важливість моменту.

— Мої шановні,— її голос прозвучав рішуче, але з відчутною темною ноткою, яка зазвичай була прихована за її маскою стриманості.— Ми отримали листи від короля Лорандела та генерала Ейланона. Вони просять нашої допомоги. Лорін та Ріанель, як найкращі адепти бойової магії, мають стати вирішальним фактором у цій боротьбі. Це наш шанс. Королівство Ларія має потребу в наших силах. Ми повинні готувати їх до бою з Хелдором. І вони повинні бути готові на всіх фронтах.

Зелія замовкла на мить, даючи своїм словам вплинути на всіх присутніх, і весь зал замовк, наче очікуючи, що буде сказано далі. Напруга в кімнаті росла, кожен маг відчував тяжкість майбутніх подій.

Її погляд зустрівся з поглядом Альдіна, старшого радника, що стояв у кутку кімнати, немов тінь із минулого. Він був старий, але його інтуїція не підводила. Зелія могла відчути, що йому важко було приховати свою стурбованість.

— Ви говорите, що Лорін і Ріанель повинні стати вирішальним фактором. Але ми маємо справу з Хелдором. Його армія росте, і ми не можемо залежати тільки від двох молодих адептів,— прокоментував він, його тон був різким, але не без розуміння. — Це не просто боротьба магії проти магії. Це битва на всіх фронтах. У нас немає часу для гри в героїв.

Зелія тихо кивнула, мовчки  приймаючи його слова, але у її погляді все ще жевріла рішучість.

— І я не маю наміру покладати всю надію лише на Лоріна і Ріанель,— відповіла вона з холодною рішучістю в голосі.— Але вони мають потенціал, а Лорін володіє бойовим досвідом і я вірю в їхню силу. Ми можемо їх готувати, але вони повинні стати частиною великого механізму. Механізму, який поки що ми ще не можемо повністю зрозуміти. Бій буде не тільки на магічному фронті, він буде на всіх рівнях. І ми повинні бути готові до всього.

Я збираюся звернутися в Кронігас по допомогу. Драконовершники, ось хто зможе протистояти ворожій армії.

Зал ще більше занурився в тишу. Маги, присутні на нараді, відчували всю важливість цього моменту. Не було сумнівів у тому, що ця ситуація вимагала більше, ніж просто теоретичної підготовки.

Альдін трохи відкинув голову назад і засміявся без емоцій.

— Драконовершники… Це, звичайно, виглядає як наш шанс,— його голос став зловісно спокійним. — Але чим вони зможуть нам допомогти, якщо вся армія Хелдору вже на підході? Може, якщо ми і відправимо Лоріна і Ріанель до Ельдріджа, щоб вони стали Вершниками, ми не повинні забувати про власні сили і допомогу від інших країн. Я чую вже багато розмов про ці останні спроби посилити оборону.

Зелія зустріла його погляд без страху, але з тінню розчарування.

— Ми не маємо вибору.— Її голос був спокійний, але в його глибині зберігалася непохитна рішучість.— Ларія має потребу в цих вершниках. Але ще важливіше те, що ми повинні зараз відправити за допомогою. Листи, які ми отримали, підтверджують це. Король Лорандел та генерал Ейланон не просто просять нас про допомогу, вони просять про найкращих з нас. І це наша відповідальність. Зараз ми повинні обрати найкращих із нас. Тому я вирішила — Лорін і Ріанель поїдуть в Ельдрідж. Їм треба стати драконовершниками. Я зв'яжуся з королем Грінмоланда Лоранделом. Його син, Лорін, хоч і вдає дурника, але він найкращий із магів, тому  має стати нашою підтримкою.

Але— і тут її голос став ще серйознішим— нам не можна відкинути чутки про гробницю в Деларі. Якщо ті легендарні воїни, що спочивають у криптах дійсно існують, і якщо ми зможемо пробудити їх, ми отримаємо наймогутніших союзників, яких тільки можна уявити.

У залі панувала тиша. Це була не просто пропозиція, а рішення, яке мало змінити хід історії. Кожен з присутніх розумів, що на кону стоїть не просто питання війни і миру, а сама суть їхнього існування.

Сауль, один із молодших магів, уважно вислухав і додав:

— Але чи можемо ми дозволити собі таку розкіш? Відправити кращих магів на пошук міфічних воїнів у Деларі, коли Хелдор може напасти в будь-який момент?

Зелія дивилася на нього без емоцій, її погляд був пронизливим.

—Ми повинні зробити все, щоб Ларія вижила. Іноді для цього треба ризикувати. Але цей ризик зараз наш єдиний шанс.

В  цей момент всі в залі зрозуміли, що це не просто битва. Це була боротьба не лише за землі Ларії, а й за її душу. І ті, хто візьмуть на себе відповідальність, повинні бути готові до найгіршого.

У залі настала тиша, а маги почали обмінюватися поглядами. Вони розуміли важливість моменту, але й не могли не врахувати, що мова йде не тільки про Лоріна та Ріанель, а й про весь контекст війни. І тут саме альтернатива стає важливою — чи дійсно цього вистачить, щоб дати відсіч величезній силі Хелдору?

Альдін, найстаріший серед присутніх, піднявся зі свого високого крісла і подивився на мапу, що лежала перед ним. Його палець вказував на кордони Ларії, де ворог наближався.