Небесний Легіон - Наталія Глушко

Портал засвітився яскраво-фіолетовим сяйвом, освітлюючи кам'яну підлогу тьмяними спалахами. Високі вогні факелів, що мерехтіли вздовж стін, наче затамували подих, коли Архімайстреса Зелія з'явилася з цього світлового вихору. Вона вийшла з порталу, витримуючи прямоту постави й незворушність погляду, хоча в її очах світилася ледь помітна тривога.

Перед нею відкрилася велична зала Кронігасу — серце Верховного Ордену Гільдії Вершників драконів. Це місце було не просто величним— воно вражало кожною своєю деталлю. Високі склепіння, прикрашені складними барельєфами зображень драконів у польоті, створювали ілюзію, що вони оживають при кожному русі світла. Колони, що підтримували ці склепіння, також були оздоблені зображеннями драконів, а очі кожного з них були інкрустовані дорогоцінним камінням, що мерехтіли при світлі вогнів.

Посеред зали височів трон із кісток древніх драконів. Його спинка була прикрашена витонченим різьбленням, що зображало легендарну битву перших вершників із силами пітьми. На цьому троні сидів верховний старійшина Гільдії Ордену Драконовершників — Тайсар Веліт. Його довге сріблясте волосся спадало каскадами на плечі, а пронизливі сиві очі здавалися здатними проникнути в саму душу.

По обидва боки зали стояли інші старійшини Ордену в темно-золотистих мантіях, що виблискували, мов луска драконів, під тьмяним світлом магічних сфер і смолоскипів. Їхні обличчя залишалися нерухомими, майже висіченими з каменю, але їхні погляди були зосередженими й уважними.

— Архімайстресо Зеліє,— заговорив Тайсар, нахилившись уперед і опершись на праву руку. Його голос, глибокий і владний, звучав, наче відлуння серед гір.— Ласкаво просимо до Кронігасу. Що привело вас до нас у ці тривожні часи?

Зелія зробила крок уперед, зупинившись на кам’яній плиті, на якій були викарбувані символи Вершників. Вона опустила голову у шанобливому поклоні, але одразу ж випросталася.

— Вельмишановні старійшини, сьогодні я звертаюся до вас з проханням, яке стосується не лише дружнього нам королівства, а й усіх нас, хто прагне зберегти мир у цьому світі,— її голос був рівним, але кожне слово звучало, як удар дзвону.

Тайсар кивнув, запрошуючи її продовжувати.

— Хелдор готує масштабний напад на Ларію. Його війська численні, а серед них— дракони, яких він використає для руйнування всього на своєму шляху. Королівство, опіку над яким мені ввірив Його величність король Мірін, не вистоїть без вашої підтримки,— Зелія глибоко вдихнула і її очі обвели старійшин.— Я прошу ваш Орден  прийняти до навчання трьох найкращих магів Астрамору— Лоріна, Ріанель і Дерека. Їхній талант і сила вже довели свою цінність. Вони можуть стати драконовершниками, яких так потребує Ларія.

Старійшини почали перешіптуватися, а Тайсар схрестив пальці перед собою, його обличчя залишалося незворушним.

— Те, що ви просите,— це не просто допомога. Це довіра до ваших магів,— нарешті відповів він. — Ми неодноразово бачили, як  дорого може коштувати необережність.

— Я розумію,— сказала Зелія, її голос став більш проникливим.— Але ці маги не просто обдаровані. Їхній потенціал перевершує всі очікування. Їхній успіх стане нашим спільним досягненням.

Один зі старійшин, чоловік з гострими рисами обличчя на ім’я Рілфар, нахилився вперед.

— У нас є ще дещо для вас, Архімайстресо? Ми чули чутки про древнє військо, яке спочиває в катакомбах під Деларом. Ви вірите в ці казки?

Зелія зустріла його погляд, її очі блиснули.

— Це не казка. Я вивчала стародавні тексти. Крилаті воїни існують і їх можна пробудити.

Зал наповнився тривожним шумом. Тайсар підняв руку, вимагаючи тиші.

—Пробудження цього війська— небезпечний крок. Але якщо ваша справа настільки важлива, ми можемо дати вам доступ до наших архівів,— сказав він. — Що ж до вашого прохання, якщо дракони  їх визнають, то ми згідні їх навчати. У нас є кілька молодих драконів, які чекають на вершників.

Зелія видихнула з полегшенням і знову схилила голову.

— Ваша підтримка буде дуже доречною, Тайсаре. Ларія вдячна вам і Гільдії.

Старійшини один за одним покинули приміщення коли  Архімайстреса Зелія і Тайсар Веліт залишилися в залі наодинці. Сивочолий маг провів її до невеликого кабінету, прихованого за масивними дверима з чорного дерева. Кабінет був заставлений старовинними книгами, магічними артефактами й картами з витіюватими позначками, що зображували стародавні володіння Вершників.

— Ви розумієте, що пробудження крилатого війська— це не просто магічний ритуал?— почав Тайсар, його голос був тихішим, але наповненим значенням.

— Розумію,— підтвердила Зелія.— Це вимагає поєднання сили, мудрості й ризику. Але в нас немає вибору. Якщо Хелдор зруйнує Ларію, наступними будемо ми, а потім і решта світу.

Тайсар підійшов до однієї з полиць, його пальці впевнено витягли старовинний сувій із червоною печаткою. Він обережно розгорнув його, відкриваючи текст, написаний стародавньою мовою Вершників драконів.

На його поверхні проступили блискучі руни. Вони злегка світилися блакитним світлом, ніби самі відчували інформацію, яку несли.

— У катакомбах Делара,— почав Тайсар, його голос лунав урочисто,— спочивають крилаті стражі —рохедріми. Це воїни, створені в часі, коли магія і сила драконів були об'єднані в одне ціле.