Небесний Легіон - Наталія Глушко

Поле битви змінилося на темний коридор із сяючими рунами. У центрі стояв моноліт із трьома заглибинами: для меча, амулета й крові.

Руни, розташовані на стінах коридору, почали яскраво пульсувати, утворюючи складні візерунки. Здавалося, кожен символ жив власним життям, перетікаючи з одного знаку в інший. На підлозі під її ногами спалахнув світловий узор, який підказував, що її наступні дії мають бути виваженими та точними.

Зелія підійшла до першої руни, що світилася червоним. Над нею з’явилося зображення трьох елементів: полум’я, води та вітру.

— Це має бути символ рівноваги, — сказала вона собі, уважно дивлячись на кожну деталь.

Вона простягнула руку до руни з водою, вважаючи, що це правильний вибір, але як тільки її пальці торкнулися поверхні, руна вибухнула яскравим світлом. Зелія відчула, як гострий біль пронизав її руку, неначе по венах прокотилися гострі шипи льоду.

— Неправильно,— прошепотіла вона, зітхаючи від болю. Її магічний резерв став слабшати, і вона зрозуміла, що подальші помилки можуть стати  фатальними.

Після короткої перерви вона обрала руни полум’я та вітру, активувавши їх одночасно. Плита під ногами засвітилася золотим світлом, і перед нею відкрився прохід до наступного етапу.

У наступному залі руни стали створювати складні візерунки, які перетікали одна в одну. У центрі приміщення знаходилося дзеркало, яке відбивало химерні тіні на стінах. Перед нею з’явився напис:
"Коли тіні стануть світлом, шлях відкриється. Але є лише один шлях до істини".

Зелія спробувала повернути дзеркало так, щоб його відблиск вдарив у центральну руну на стелі. Однак дзеркало зламало промінь світла, і вся кімната занурилася в пітьму. Звідкись із темряви долинув шепіт, який пробирав до кісток:

— Ти не гідна.

Тоді з підлоги виросли шипи, які спрямувалися до Зелії, залишивши кровавий поріз на її лівій нозі, перш ніж вона встигла відскочити.

— Треба мислити логічніше,— подумала вона, знову роздивляючись дзеркало.

Вона згадала, що світло— це не лише фізична енергія, а ще й символ істини. Вона активувала магічний бар’єр навколо себе, спрямувала світло дзеркала в одну зі стін і побачила, як на ній проявився новий набір рун.

Остання кімната була найбільш небезпечною. У центрі стояв моноліт із вирізаними жолобами для крові. На стінах з’явилися три символи: розірване серце, палаюче дерево та розбита корона.

— Що це означає? — задумалася Зелія.

Голос, який звучав немов зсередини її голови, відповів:

— Обери, чим пожертвуєш, щоб отримати те, чого прагнеш.

Вона відчула, як моноліт починає витягувати з неї сили, змушуючи вибирати. Перша спроба була зробити ставку на розірване серце— символ втрати близьких. Але як тільки вона активувала його, знову відчула нестерпний біль, який прокотився її тілом.

— Я повинна знайти інший шлях,— зрозуміла вона.

Вона сконцентрувалася, використавши свої останні резерви магії, і помітила маленький символ рівноваги в центрі моноліту. Це була підказка. Замість того щоб обирати жертву, вона поранила руку й дозволила своїй крові стекти в жолоб. Цей вибір символізував баланс між її силою та відданістю.

Моноліт засяяв, руни утворили потік світла, і меч піднявся над поверхнею.

Вона вдивлялася в руни, поки її очі не зупинилися на знаку рівноваги. Вона згадала настанови свого вчителя:

— Гармонія між силою, розумом і вірою — ось ключ.

Зелія вставила амулет у невелике заглиблення. Моноліт почав вібрувати, але нічого не сталося.

— Що я пропустила?

Раптом вона зрозуміла: ритуал вимагав не лише її розуму, але й довіри. Вона знову поранила руку й дозволила  кільком краплям крові стекти в жолоб. Енергія рун злилася в єдине сяйво, і згусток енергії, що оточував меч почав рідшати, звільняючи меч від своїх пут.

Ельтаріон був вільним. Лезо світилися тьмяним срібним світлом, а поруч із ним з’явився образ величного дракона.

— Ти пройшла випробування, але знай: це лише початок,— пролунав голос дракона.

Коли Зелія повернулася до реальності, вона стискала в руках меч. Старійшини схилили голови, визнаючи її перемогу.

— Ви зробили неможливе, Архімайстресо,— сказав Тайсар.

Зелія глянула на меч і тихо відповіла:

— Це лише початок.