Небесний Легіон - Наталія Глушко

Велика зала Ради занурилась у хаос. Запах воску від свічок змішувався із гірким ароматом тютюну, який курили радники, намагаючись приховати свій страх. Над широким столом, на якому лежала карта королівства, схилилися кілька чоловіків і жінок. Їхні голоси, підняті в суперечці, створювали шум, яка здавалась відлунням далекого бою.

— Якщо Старфолл впаде, східні землі будуть знищені!— кричав лорд Маркарт, його обличчя налилося гнівом. — Ми повинні негайно відправити підкріплення!

— І що ти запропонуєш, Маркарте?— різко відповів лорд Грейс, чий тон був холодним і зневажливим.— Залишити столицю без захисту? Хелдор хоче, щоб ми зробили цю помилку. Їхня мета—не Старфолл, їхня мета—Ксіверіас!

Слова лорда Грейса викликали хвилю збурення. Радники почали говорити одночасно, пропонуючи свої стратегії, кожна з яких здавалася більш відчайдушною за попередню.

Король Мірін, який до цього моменту мовчав, сидячи на високому троні, підняв руку. Його жест був спокійним, але в погляді відчувалася залізна рішучість.

— Тиша!—його голос був чітким і рішучим, мов удар молота.

Зала завмерла. Радники заворожено дивилися на свого правителя.

— Старфолл— це наш щит,—сказав Мірін, його слова прорізали тишу, як лезо.—Але ми не можемо дозволити собі помилку. Якщо ми кинемо всі сили на схід, ми залишимо столицю та південні землі вразливими.

Лорд Маркарт знову підняв голову, його голос тремтів від люті:

—Ваше Величносте, але як ми можемо допустити, щоб наші воїни там помирали без підкріплення?

Король поглянув йому в очі, його погляд був наче сталь.

— Вони помирають заради того, щоб ми мали шанс на перемогу, лорде Маркарте. Але я не покину їх напризволяще.

Король підвівся, і вся зала, навіть найпалкіші сперечальники, завмерли. Його постать, хоч і не була високою, випромінювала силу, яка змусила всіх схилити голови.

— Ми оголошуємо повну мобілізацію,— сказав він повільно, щоб кожне слово досягло слухачів.— Всі, хто може тримати зброю, має стати до лав нашої армії. В кожному селі й містечку розпочнеться набір добровольців. Кожен маг, коваль і візничий матиме завдання.

Він подивився на карту, вказавши на Старфолл.

— Ми направимо резерви під командуванням генерала Таріка. Вони мають зміцнити оборону та виграти час.

— Час для чого?—запитав Грейс, але в його голосі вже не було виклику, лише тривога.

— Для евакуації цивільного населення з північних земель,— відповів Мірін.— Ми не можемо ризикувати життями тисяч людей. Їх треба відправити до Грінмоланду, а при потребі в Вердінон.

— Це викличе паніку,—заперечив один із радників.

— Паніка нічого не змінить, якщо ворог стоятиме перед їхніми воротами,— сухо відповів король.— Ми врятуємо стільки життів, скільки зможемо.

Маг Естелін, який досі мовчав, підвівся зі свого місця.

— Я та мої учні будемо працювати над посиленням захисних заклять на стінах столиці. Але я пропоную також заблокувати тунелі, які ворог міг використати для проникнення.

— Скільки часу вам потрібно?— запитав король.

— Не менше доби,— відповів маг.

— Ви маєте дванадцять годин,— різко сказав Мірін.

У цей момент двері зали різко відчинилися, і увійшов посланець, утомлений і забруднений пилом дороги.

— Ваша Величносте,—промовив він, впавши на одне коліно.— Війська Хелдору вже перетнули Тенбрук. Старфолл горить.

У залі почувся шокований шепіт. Король не дозволив собі ні секунди слабкості.

— Всі по місцях!— наказав він.— Наш час закінчується.

У цей момент до короля підійшов один з радників і з острахом та обережністю в голосі прошепотів:

—Ваша величносте, було б розумно вас відправити у безпечне місце. Шпигуни Хелдору можуть бути будь-де, ваше життя у небезпеці.

Почувши це, Мірін різко встав з трону і звисока поглянув на радника, який майже в землю вріс від озвірілого погляду короля.

—Як ти смієш? Я правитель цього королівства! Ніхто, чуєш, ніхто не сміє вказувати мені, що я маю робити! Я не покину королівство в такий темний час! Я залишаюся правителем і стоятиму на смерть за свободу своєї держави! Якщо ще раз хто-небуть хоча б натякне на втечу короля —страта відбудеться у ту ж мить!

Очі короля горіли від злоби і обурення. Він не міг допустити падіння королівства.

—Але Ваша Величносте, наші союзники пропонують евакуювати вас у безпечне місце!

Мірін знову злісно поглянув на радника.

—Передай союзникам, що мені потрібна зброя, а не евакуація! Багато зброї!

Зала знову наповнилася метушнею, але цього разу не панікою, а рішучістю. Радники поспішали виконувати накази, розуміючи, що це їхній останній шанс врятувати королівство.

Король залишився на місці, його руки стиснули підлокітники трону, а очі, здавалось, пробивали стелю, вдивляючись у невидимі небеса. Він знав, що рішення, які він прийняв сьогодні, визначать майбутнє всього його народу.