Небесний Легіон - Наталія Глушко

Зелія пильно вдивлялась в текст, кожне слово здавалося їй живим.

— Рохедріми,— продовжив Тайсар,— були першими магами з силою драконів які вирішили захистити світ від загрози, настільки страшної, що люди не могли самостійно впоратися.  Їхня сила перевершувала все, що міг уявити звичайний смертний.

Його пальці торкнулися рун, і ті загорілися яскравіше, ніби підкреслюючи важливість сказаного.

— Вони не були звичайними воїнами,— сказав він. — Їхня зовнішність поєднувала в собі людську подобу і розум із величчю драконів. Їхні тіла, мов витвори мистецтва, були вкриті лускою, яка переливалася, наче дорогоцінний метал. Чорна, срібляста, рубінова і золота— вона була не лише захистом, але й символом їхньої магічної природи.

Зелія злегка нахилилася вперед, намагаючись уявити собі цих істоти.

— Їхні крила,— продовжив Тайсар,— досягли п’яти метрів у розмаху, а кігті могли прорізати будь-яку броню. Зброя, якою вони володіли, була викувана з ельфійського металу у полум’ї драконів.

Тайсар підняв голову, і його погляд зустрівся із Зелією.

— Але їхня вірність— це лезо обопільної гостроти. Вони служать лише тому, хто довів свою силу, розум і чистоту намірів. Якщо ж вони відчують слабкість або зраду, вони обернуться проти того, хто їх пробудив.

— І вони сплять у катакомбах Делара?— запитала Зелія, намагаючись скласти всі шматочки головоломки до купи.

— Так,— кивнув Тайсар. — Їх усипили ті самі маги, що їх створили, боячись, що така сила стане неконтрольованою. Крипта—це лабіринт пасток, який перевіряє силу, розум і вірність. Випробування, яке має пройти той, хто бажає пробудити рохедрімів.

Він провів пальцем по пергаменту, і руни заграли новим світлом.

— Для пробудження потрібен меч Ельтаріон, що в перекладі з древньої мови означає «останній ключ»,— пояснив він.— Його лезо має бути увіткнуте у вівтар у центрі зали катакомб. Кров того, хто проводить ритуал, повинна  наповнити магічні канали.

— І тоді вони прокинуться?— прошепотіла Зелія.

— Якщо той, хто проводить ритуал, доведе свою силу,— відповів Тайсар,—рохедріми прокинуться і звернуть свій перший погляд до нього. Але якщо вони відчують невпевненість вони залишаться спати або обернуться проти нього.

Зелія вдивлялася в руни, ніби намагаючись осягнути не лише слова, але й приховану за ними магію.

— Це не просто легенда,— тихо промовила вона.— Це випробування не лише для того, хто їх пробудить, але й для світу. Чи готовий він прийняв таку силу?

— Саме так,— серйозно відповів Тайсар.— І цей вибір буде або спасінням, або вироком для нас усіх.

Вогні факелів у кабінеті на мить затремтіли, ніби саме повітря відчуло значущість їхніх слів.

— Що  для цього потрібно?—спитала Зелія, нахиляючись над сувоєм.

— По-перше, меч Ельтаріон. Це артефакт, який дозволяє зламати печатку, що тримає їх у вічному сні. По-друге, кров мага, чи магів, які збираються пробудити рохедрімів. І, нарешті, подих дракона в момент, коли меч і кров вершника зійдуться в одній точці на вівтарі.

Зелія задумалася.

— Ельтаріон зберігається у вашому архіві, чи не так?

Тайсар кивнув.

— Так, але його отримати не так просто. Меч прив’язаний до захисного закляття. Тільки той, хто зможе пройти випробування в нашій Великій Залі, матиме право його взяти. Той, хто наважиться, має витримати іспит, створений древніми драконами, — пояснив Тайсар. Якщо претендент зазнає поразки, він втратить не лише можливість взяти меч, а й частину своєї магічної сутності.

Зелія мовчала кілька секунд, а потім твердо відповіла:

— Я готова пройти це випробування.

Тайсар здивовано підняв брови, але кивнув.

— Дуже добре. Але вам знадобиться підготовка. Ми маємо дати вам шанс, хоча часу обмаль.

Наступного ранку, коли перші промені сонця осяяли Кронігас, Зелія разом із Тайсаром вирушила до Великої  Зали Драконів. Це місце було ще більш вражаючим, ніж головна зала. Величезна печера, стіни якої сяяли природними кристалами, приховувала десятки драконів. Вони мирно відпочивали  на своїх кам’яних гніздах, їхні очі блищали, немов зорі, а крила були складені, наче полотна вітрил.

Три молоді дракони, які ще не були пов’язані з вершниками лежали окремо. 

— Це Естелар,— почав Тайсар, вказуючи на сріблястого дракона, колір луски якого був схожим на місячне світло. Він підвівся і легким нахилом голови привітав Тайсара і його супутницю. Луска дракона  переливалася сріблом і була майже  дзеркальною, що відображала навколишнє світло, створюючи враження, що дракон оточений сяючою аурою. Коли Естелар рухався, його рухи були настільки плавними й гармонійними, що здавалось, ніби він не ходить, а пливе у повітрі. Гребінь прикрашений рядом гострих білих шипів, що переривався лише на загривку, де мало розміщуватися сідло для вершника. Його очі — величезні, блакитні, з глибоким спокоєм і мудрістю, що не притаманна його юному віку..

—Цього звуть Ноктаріс,— продовжив верховний маг, наближаючись до великого чорного дракона. Ноктаріс— це уособленням нічного неба перед бурею.