Порожнє небо - Радек Рак

XXI. Як Аделя ухвалила чоловіче рішення

— Сонна машина? — Ян Азриель Геспер здійняв брови.

— Угу, — кивнув Толпі. — Витягує сни з голови. Я сам те бачив.

— Витягує сни з голови… — старий рабин міряв хлопця вивчаючим поглядом, аж доки тому почало здаватися, що єврей по черзі знімає з нього всю вдягачку — річ за річчю, а потім шкіру, а потім м’ясо, аж доки залишаються самі голі кістки.

Толпі сказав майже всю правду, хоча про Мадам не згадав ані словом. Але здавалося, що старий здогадується про його брехню — навіть не стільки про брехню, скільки про замовчану правду.

— Ну, була вона у підвалі того будинку, а я собі йшов. Ішов і знайшов.

— Ішов і знайшов. Ну-ну.

— Та чого ти до хлопця причепився? — несподівано втрутився огрядний Ґорґонович. — Приніс він сон? Приніс. Ти ж цілий тиждень бідкався та голову ламав, і нічого не вибідкував, не виголовозламав. А хлопець уже вдруге тобі прислугу робить. З тебе, Толпі, неабиякий зух! — вусань налив хлопцеві у келих коньяку. — До речі, Ясю, просто дивно, що ти сам не сконструював такої машини і навіть не знаєш про її існування. Хоча ти у нас — всезнаючий.

— А що тобі до мого всезнання? — Геспер пирхнув, наче роздратований кіт. — Я знаю закони, знаю механізми, але не конкретні факти. Я не знав, що хтось зробив таку машину, хоча зробити її можливо, — як не знаю, скільки разів ти вночі перднув під ковдрою, хоча напевне — не раз.

— Яську! — обурилася пані Марія.

Старий Геспер аж змалів під громовим поглядом нареченої, буркнув щось собі під горбатого носа і додав уже спокійніше:

— Хай там що, але воно так не діє. Я тобі це багато разів пояснював…

Усі сиділи за столом у їдальні: Геспер, Тифон, пані Марія, Аделя, Толпі. Навіть Сірничок примостився під столом і завзято видлубував сірку з вуха. Сільський хлопець куняв від недосипу над кухлем кави з цикорію. Аделя бавилася банкою із законсервованим сном.

— Як гарно, — прошепотіла вона, крутячи марення в руках. Струснула банку. Сніг, якого було повно уві сні, завирував і затанцював. — Дивіться. Якщо глянути всередину, то може здатися, що ти сам спиш. Наче це я зимової ночі мандрую вулицями приспаного містечка у пошуках таємничих крамничок з усілякими дивовижами, але потім, як уві сні, забуваю про це і…

— Хто б захотів займатися такими речами, — сплеснула руками пані Размус. — Сни, видіння, вигадані казочки — все це добре для дітей.

— Ти маєш рацію, моя люба, але казочки чи не казочки, проте вони нам потрібні для створення місяця, — зауважив вихрест.

— Ти казав, Ясю, що тобі треба взяти зі мною шлюб, — пані Марія здавалася прикро враженою тим, що Гесперу для витоплювання місяця потрібно ще щось, окрім шлюбу з нею. — Може, нарешті, ти всім про це скажеш, чи ти вважаєш, що це я повинна повідомити про дату нашого шлюбу?

— Ні, Марисю, авжеж, ні, — старий почервонів аж по маківку. Кахикнув. — Я сьогодні розмовляв із домініканцями, й ті погодилися пошлюбити нас у суботу, післязавтра, відразу по заходу сонця.

— І навіть не запитали, чому вам так приспічило? — Тифон заґелґотів з утіхи і скривився огидно та насмішкувато, ставши трохи схожим чи то на товстого сатира, чи то на кнура.

Пані Марії знадобилося трохи часу, аби втямити, про що йому йдеться. Її зів’яле декольте почало вкриватися плямами кольору польових маків, і здавалося, що вона от-от дасть господарю по пиці.

— Зовсім ні, — Геспер заспокійливо накрив рукою долоню нареченої. — Досить було сказати, що це через революцію, бунти, неспокійну ситуацію… Що ми не хочемо більше зволікати, а я ж уже не молоденький, — він підсунув Тифону свій келишок. Ґорґонович швиденько той наповнив, а ще швидше долив собі. Старий же продовжував: — А щодо теми… Добре, що Толпі знайшов ту машину, а ще краще, що він приніс добрий сон. Бо кошмари легше викликати, кошмари та інші погані видива: хоча б курінням опію чи вживанням кетаміну. А добрий сон приходить, лише коли ти сам цього бажаєш…

Рабин говорив і говорив собі, але Толпі його вже не слухав, слова вихреста дзижчали у вухах, мов мухи: без розуміння їх сенсу. Хлопець дивився, як Аделя все ще крутить у руці банку зі сном. Руки вона мала не дуже красиві, із сухою та полущеною від мила та лугу шкірою, з обгризеними нігтями, помальованими в бурячковий колір. Він марив про сухі, трохи шорсткі пестощі тих рук.

Обличчям Аделя трохи нагадувала Мадам Шоша — схожа форма губ, схожі темні кучері, схожі здивовано вигнуті брови, схожі дрібненькі зморшки біля очей. Жінки були схожими з обличчя, але руки їхні були геть різними. І коли Толпі спостерігав за швидкими, трохи нервовими рухами пальців Аделі — коротких, із квадратними нігтями, настільки відмінних від тонких гладких пальців володарки Любліна, — дивне тепло розливалося поміж його ключицями, й він уже не бажав пташиного молока.

Він із здивуванням зрозумів, що йому зовсім байдуже до Мадам, що він аж ніяк не хоче викрадати місяць у Геспера, а єдине, чого він бажає, це тримати шорстку долоню Аделі у своїй та дивитися, як плине навколо них життя: звичайне і просте, що пахне хлібом та сірим милом. Таке, як життя багатьох, дуже багатьох людей.

Тож Толпі взагалі не слухав, про що саме говорив Ян Азриель, аж доки його не вирвало із задуми баритонове буркотіння Тифона Ґорґоновича.

— Та чи ти геть здурів, Ясю? Нам треба кудись іти, в саму пащу революції, на територію ворога, а потім ще дати відтяти