Хазяйка Примарного готелю - Анітка Санніфео
Наступні десять днів пробігли в інтенсивному ритмі. Вранці мене навчав контролю сили Вітру Габріель, після обіду ми з Армарісом збігали на полігон біля його замку, щоб відточувати Силу Вогню. А вечорами ми довго сиділи біля каміна, вивчаючи книги з історії Світу Темряви, вивчали легенди, читали казки. Я звикала до цього світу, його мешканців, його магії та дивовижної енергетики.
Я й не помітила, як ці дні пролетіли. Я виросла духом та силою. Я відчувала це.
Одного дня в Готель явився Андрій Посольський. Приніс документи про продаж квартири та рахунок у банку, на якому лежала кругленька сума.
- Так швидко? – Здивувалася я.
- А чого там зволікати? – знизав плечима Посольський. – Ріелтори у нас активні, а якщо їм ще й добрі комісійні пообіцяти, то взагалі… – він махнув рукою, недомовивши фразу, але сенс був зрозумілий.
- Дай глянути, – Армаріс вирвав з моїх рук листок та пробіг очима.
- Все в порядку. Молодець, Андрію. – У мене до тебе наступне завдання – візьми хлопців на допомогу, якщо потрібно. Мені важливо знати, чим зайняті Інока та Тимур. Будеш особисто мені повідомляти обстановку. Ми не повинні пропустити момент, коли вони вирішать напасти. Кожен крок та кожне слово має значення.
- Все зрозумів, Володарю, – він вклонився. – Буде зроблено.
Посольський більше не з'являвся особисто, але щодня надсилав повну доповідь на комунікатор Армаріса.
Ми знали, що ця парочка практично не виходить із печери в горах, недалеко від Готелю, займається приготуванням зілля. На світанку часто бачили відьму за збиранням трав, а Тимура вечорами на полюванні. Спроб покинути Світ Темряви вони більше не робили. Але шукали місця, де може бути захований амулет. Поки що марно. Їхнього інформатора бачили. Він приходив до них пізно ввечері в темному плащі, спираючись на тростину. Але ідентифікувати його особу поки що не могли – стояв міцний щит на його аурі та свідомості. Це говорило лише про сильну магічну силу шпигуна.
Армаріс відклав комунікатор убік, прочитавши останнє повідомлення Посольського.
- Хто ж постійно зливає їм інформацію? – спантеличено промовив він.
- Це найцікавіше, – знизала плечима я.
- Ми обов'язково дізнаємось. І я особисто з ним розквитаюсь за зраду, – демон з силою стиснув кулаки – аж іскри посипалися.
- Що ти з ним зробиш?
- Таким не місце в нашому світі, – сухо сказав він. – Він помре. Болісною смертю!
Іншої відповіді я й не чекала. І я його підтримувала. Те, що поряд з нами ходить ворог – не давало мені спокою.
- Армаріс, а коли ми сходимо до банку? – змінила я тему. – Ми маємо знайти амулет раніше, ніж це зробить божевільна відьма.
- А ось сьогодні й сходимо! – відповів він. – Прямо зараз.
- Тоді зателефоную Вестору, він знає, куди йти і до кого необхідно звернутися.
- Давай. Нехай підходить до Прикордонного, до відділення банку.
- Добре.
Вестор спочатку не зрозумів, що саме я від нього хочу, але коли пояснила суть – швидко погодився і сказав, що буде на місці за дві години, не раніше.
Нас це влаштовувало. Армаріс запропонував поки що трохи потренуватися плести енергетичні нитки, а потім він відкриє портал до банку.
Плетіння ниток чимось нагадувало в'язання. Тільки замість спиць були мої пальці, якими я захоплювала тонкі нитки з аури, висмикувала, шукаючи найміцніші чи навпаки – найтонші – і сплітала їх у косу. Поєднуючи дві свої сили в одну, вплітаючи їх у клубок чистої енергії. Це має стати ще одним сюрпризом для наших ворогів.
Також він показував мені, як переплітати свої нитки з нитками суперника, як вишукувати в структурі їхньої аур слабкі сторони. Це було дуже цікаво. І я робила у цьому плетінні певні успіхи – навіть навчилася виплітати візерунки.
- Молодець, ти швидко все схоплюєш. Я думаю, у Повний Місяць ти зможеш гідно зустрітися із темною відьмою. А я буду поряд, я допоможу.
- Дякую, Армі. Але я боюся моїх навичок за десять днів навчання вкрай мало, щоб вистояти проти сильної та злої відьми.
- Ти недооцінюєш себе, – похитав він головою і різко притиснув до себе. – Нам вже час. Вестор чекатиме, – нагадав він.
- Точно. Ходімо.
Армаріс знову перемістив нас за допомогою своєї складної програми. Я так і не змогла з'ясувати технології, за якими вона працювала. Він казав, що не останню роль грає магія. І ще йдуть випробування, у яких ми беремо безпосередню участь.
Ми опинились у невеликому скверику, де на цей момент нікого не було. Армаріс неначе знав про це. Банк був навпроти. Я бачила двоповерхову гарну будівлю, обрамлену колонами. Вона сильно виділялася посеред простих одноманітних будиночків.
Вестор вже справді чекав на нас біля входу. Поруч випасався його кінь.
- Привіт, – весело сказала я.
- Привіт, – відповів він. – До чого такий поспіх? Довелося галопом сюди скакати.
- Повний Місяць настане вже завтра, – відповів Армаріс та подивився на небо, що сьогодні було затягнуто хмарами та зірок та місяці на було видно. – Треба перевірити сейф, щоб переконатися, що там немає амулету, про який говорила Інока. Або навпаки – знайти його там та забрати. Сьогодні ще є така нагода, а завтра… Я навіть не беруся сказати, що може статися. Занадто підступний ворог.
Сподобався роздiл? Чесна оцінка допоможе авторові у написанні книги. Анонімно