Академія Мірравель. Проти вітру - Анна Потій

— Ми з Муірна приїхали, — пояснила я.

— Тоді зрозуміло, — кивнув продавець. — Але загалом це ще недорога ціна для такого браслета. Його реальна вартість 150 мідних веллатів. Справа в тому, що я зазвичай продаю їх у комплекті з чотирьох предметів: кольє, сережки, браслет і каблучка, але часто люди хочуть купити щось одне через дорогу ціну повного комплекту і зараз у мене залишився лише один браслет і сережки, — продавець поставив переді мною коробочку із сережками. Вони були не менш прекрасні, ніж браслет. — Сережки коштують 125 мідних веллатів, але якщо купите разом із браслетом, то я віддам вам усе за 200. Вам дуже підійдуть ці камені, якраз під колір ваших очей.

Я шалено хотіла і браслет, і сережки, але чудово розуміла, що вони надто дорогі. Ми за переміщення до Велланії за двох віддали 90 мертів, що дорівнювало 60 мідним веллатам. У мене лише 80 цих чортових веллатів залишилося. Але я хотіла браслет із сережками і все тут!

Мої страждання перервав дзвін монет на прилавку та спокійний голос Дема:

— Ми візьмемо браслет і сережки.

Я втратила мову, а коли вона до мене повернулася, то я виявила, що ми вже вийшли з магазину.

— Але ж це неймовірно дорого! — я розгублено подивилася на Дема. Я навіть уявити не могла, що він так просто купить мені дорогі прикраси. Не на свято, а просто щоб зробити мені приємне.

— Тобі вони сподобалися.

— Але ж дорого! — я все ще не могла прийти до тями.

Дем притис мене до себе і ніжно поцілував. Дотики його губ, рук поступово повернули мені почуття реальності.

— Сяйво в твоїх очах безцінне, — відповів він і залишив на моїх губах ще один поцілунок. 

У Тіанії ми зняли кімнату в таверні неподалік порталу, купили пиріжків на обід і одразу ж попрямували у бік Зачарованого лісу. Біля самого краю розташувався невеликий парк з кав'ярнею, сувернірним магазинчиком і будинком, де чекали відвідувачів провідники.

— Вітаю вас! Я Таліван Дуані, провідник. Вас цікавлять історії Зачарованого лісу, підказки щодо його рослинного світу чи бажаєте просто прогулятися? — спитав у нас провідник — літній чоловік з ельфійськими вухами і довгою сивою бородою, в якій виднілися кілька тоненьких кісок, прикрашених нитками та бусинами.

— Ми хочемо просто прогулятися й зібрати трохи трав. Ми знаємося на них, — відповів Дем.

— Тоді це коштуватиме 45 мідних веллатів з людини.

Заплативши провіднику, ми попрямували у бік лісу.

— Я поведу вас стандартними стежками. Вийдемо на кілька галявин, — при вході до лісу провідник зупинився і уважно подивився на нас. — Я йду попереду, ви за мною. Якщо вам потрібно зупинитися, обов'язково кажіть мені. У жодному разі не втрачайте мене з поля зору, інакше ліс заведе вас у такі нетрі, що самі не виберетеся. Пошуки тих, що заблукали через недотримання правил, платні: 150 мідних веллатів за людину або групу людей в одному місці.

— Нам все зрозуміло, магу Таліване, — Дем кивнув провіднику і взяв мене за руку, мабуть, хвилюючись, щоб я не загубилася.

Ми йшли не поспішаючи, періодично зупиняючись на деяких галявинах. Таліван Дуані показав нам, де ростуть найнезвичайніші гриби Велланії — мерехтливі парасольки, порошок з яких додавав ефект мерехтіння не лише зіллям, а й стравам. Я змогла зібрати достатню кількість, щоб мені вистачило надовго.

Крок за кроком ми все далі пробиралися вглиб Зачарованого лісу і я дивувалася, як тільки провідники вміють знаходити тут дорогу. Звичайні люди легко могли заблукати тут, ліс міг їх відвести в будь-яку точку. Вважалося, що у Зачарованому лісі є кілька паралельних вимірів.

— Як вам вдається не заблукати тут, магу Таліване? — запитала я, страждаючи цікавістю.

Таліван Дуані повернувся до нас і, зупинившись, загадково усміхнувся.

— Я вмію слухати ліс. Він розповідає мені, куди йти.

— Це якийсь особливий дар? — здивувалася я.

— Так. У нас в Соммерінді та в Невлідді таких людей звуть дітьми лісу або просто лісовими. Ми відчуваємо рослини, знаємось на них, розуміємо природу.

— Вперше чую про такий дар. Він буває тільки у соммеріндців та невліддців?

— Ні, що ти, дитино, — похитав головою старий. — Він зустрічається скрізь, але цей дар рідкісний.

Я не стала далі розпитувати провідника, щоб не марнувати час — адже треба зібрати побільше трав і грибів, поки ми тут. Розпитаю про дар згодом у архімагеси Мареви. Вона напевне про нього повинна знати.

Коли Таліван Дуані вивів нас на велику галявину, залиту післяобіднім сонцем, ми вже встигли зібрати достатньо всього. Він запропонував нам присісти на повалену колоду біля струмка, щоб трохи відпочити та пообідати. Ми з Демом встигли втомитися, тож з радістю прийняли його пропозицію. 

— Як ваші темні маги у Муірні? — запитав нас Таліван Дуані. — Говорять, що атаки почастішали.

— Так, — кивнув Дем. — Вони знову вийшли на стежку війни, але ми впораємося. А що ваші?

— Та все було б нормально, якби не конфлікт двох принцес. Не поділили чоловіка, що призвело до загибелі принцеси Феллінії та чергової війни з темними. Але тут спокійно. Напади в основному на території Етіренії відбуваються, зрідка вони дістаються Летанійських гір і ще рідше до столиці.

— Що?! — я ледве не випустила пиріжок із рук. — Принцеса Феллінія мертва? Але як же так?.. Коли це сталося?

Я рідко читала новини інших світів, тому нічого не знала про конфлікт місцевих принцес, але про саму принцесу Феллінію чула. Її тут усі любили.

— Так, на жаль, нашої принцеси більше нема. Валідана Етірель, дочка короля Етіренії, Детрена, вбила її. Темна принцеса закохалася в нареченого Феллінії, Еділана Сетірама, намагалася його зачарувати, але він пішов від неї. Ось вона й мстилася. Тепер Велланія, Сутінковий острів і навіть зазвичай нейтральна Мідарія мстять Етіренії. 27 числа місяця Зоряного Пилу все трапилося.

— Який це за рахунком місяць? — я так розгубилася, що забула назви велланійських місяців. — Літній, здається?