Академія Мірравель. Проти вітру - Анна Потій

— Ми всі колись помремо. Моя регенерація теж не захистить мене від природного старіння та смерті.

— Так, але… Навіть Імператор не зміг захистити свою дочку, куди тоді нам? Ні, я не готова в такому світі заводити дітей. Не уявляю, що він пережив, втративши дочку. Я б не хотіла пройти через це.

Дем важко зітхнув. Він не поділяв моїх страхів щодо дітей, він хотів дітей у майбутньому. А я… Я б і хотіла, але боялася. Я б не пережила, якби мою дитину вбили темні маги або перетворили на подібних собі. Привести дитину в такий страшний світ мені здавалося злочином.

— Ти драматизуєш, Кетто. Так, люди не завжди вмирають природною смертю, але в цьому є вина не тільки темної магії. Навіть у мирний час із людиною може статися нещасний випадок із летальним кінцем. Ніхто ніколи від цього не застрахований. А у наших з тобою дітей великий шанс отримати у спадок дар регенерації від мене, — Дем притягнув мене до своїх обіймів, ніжно поцілував у скроню. — Тобі нема про що хвилюватися, сонечко.

В обіймах Дема мені стало так тепло і затишно, але страх і сумніви все одно не хотіли йти.

— Не можу я так… — відповіла йому тихо. — Може, краще народити дитину у немагічному світі? Нехай проведе дитинство далеко від небезпеки, а потім уже можна і повернутись.

— Ні, так тільки гірше, — заперечив Дем. — Ти не розумієш, про що кажеш, Кей. Ти сама там не зможеш жити. Людині, яка звикла постійно користуватися магією, дуже складно адаптуватися в немагічному світі. Хочеш — розпитай мою бабусю. Вона там бувала не раз і завжди говорила, що немагічні світи хороші лише для нетривалих поїздок. Жити без магії важко. До того ж, якщо дитина отримує магічні здібності в пізньому віці, їй буде складно їх розвинути, повноцінно використовувати, в деяких випадках магія взагалі може не проявитися. Тікати в немагічний світ — не вихід, Кетто. Повір, я говорю правду.

Я нічого не відповіла Дему. Я розуміла, що він має рацію, але не хотіла цього визнавати. Мені комфортніше було б ростити дитину далеко від темних магів, незалежно від складності життя без магії, а він не хотів мене розуміти. Дем говорив з розуму, а я — із серця. Він не міг зрозуміти моє серце, а я не могла прийняти доводи його розуму. Моє серце просто не могло інакше. Заспокоювало тільки те, що ми ще мали достатньо часу, щоб вирішити щось із нашими розбіжностями. До закінчення навчання я точно не збиралася дітей заводити, та й потім кілька років хотіла б зайнятися кар'єрою. А до того часу, коли я дозрію для дитини, можливо, ми знищимо темну магію, а може я зможу вмовити Дема втекти звідси у безпечний світ. Навіть якщо він буде без магії. 

Першу половину наступного дня ми з Демом провели на Сутінковому острові, збираючи гриби та трави у тамтешньому лісі. Обідати ми поїхали до кафе на березі Летавійського озера у Тавії. Залишок нашої подорожі ми теж провели в Тавії, прогулюючись тихими вуличками цього красивого міста. Саме місто було не дуже великим, на відміну від інших міст Велланійської Імперії, зате його оточували озеро з річкою, гори та шматочок лісу, що брав свій початок у Зачарованому лісі, але тут, у Тавії, не мав своїх магічних властивостей. Ближче до вечора ми перемістилися в Делавію і повернулися в Муірн.

— Ходімо до мене додому? — запропонував Дем, коли ми перемістилися з Магорна назад до нас у Мірравель. — Я приготую що-небудь.

— Завтра ж заняття вранці, — мені хотілося залишитися вдома у Дема, бо в його бібліотечній кімнатці в академії було занадто тісно, але я не могла пропустити заняття.

— Я переміщу нас власним порталом вранці. Поснідаємо теж у мене. Встигнеш ти до 10-ої на пари. Я навіть приготую тобі якусь випічку з лимоном.

— Вмієш ти вмовляти! — я піднялася навшпиньки, щоб поцілувати Дема. — Гаразд, ходімо.

Батьків та сестри Дема вдома не виявилося, вони поїхали в гості до брата його матері, зате була архімагеса Тіррена.

— Нагулялися? — вона зустріла нас усмішкою.

— Так, — кивнув Дем.

— Що там нового у Велланії?

— Ти чула про принцесу?

— Так.

— Тоді нічого. Ми ось із Кеттою навіть не знали.

— Новини треба хоч іноді читати, молоді люди, — пробурчала архімагеса Тіррена і пішла до кухні.

— У нас своїх вистачає, бабусю, за іншими світами ніколи стежити.

— Усі ми пов'язані певною мірою. Завжди потрібно знати про ключові події інших світів.

Я зрозуміла, що сьогодні якраз найбільш вдалий час, щоб поговорити про інші світи. Тільки треба якось розташувати до себе архімагесу. Я дістала з сумки пакетик із чаєм і простягла його їй.

— Це вам подарунок із Велланії.

— Дякую, Кетто, до вечері буде доречно. Тільки її ще треба приготувати. Я думала, ви відразу повернетесь до академії і збиралася перехопити бутербродів, але якщо тут такий чай, то треба обов'язково до нього щось спекти. Ходімо на кухню, діти.

Поки Дем зі своєю бабусею діставали продукти, я зручно вмостилася навпроти них на стільці.

— Кетто, ми тут не кулінарне шоу влаштовуємо для тебе, приєднуйся, — зав'язавши волосся і одягнувши фартух, архімагеса Тіррена повернулася до мене.

— Я не вмію, — я спробувала чинити опір.

— Готувати їжу не складніше, ніж варити зілля. У тебе вийде. Головне — захотіти.

— А якщо я не хочу? — ще одна слабка спроба опору.

— А їсти ти хочеш? — архімагеса Тіррена подивилася на мене своїм фірмовим хитрим поглядом — трохи примружившись.

— А ви онукам своїм так само говорили, коли вони були ще зовсім малі?

— Так ти ж не маленька, Кетто! — архімагеса кинула в мене здивований погляд. — Така велика дівиця, а не вміє готувати.

— Я вмію робити настоянки, мене дід навчив, — пирснула я.

— Дуже цінна навичка! У майбутньому сімейному житті точно знадобиться.

— Бабусю, та відчепися ти від Кетти, — заступився за мене Дем. — Нехай сидить. Тільки заважати буде, якщо допомагати почне. Удвох впораємося.