Академія Мірравель. Проти вітру - Анна Потій

— Який замовила, такий й отримала, — підморгнула інша бабуся. — Ну ж бо, розрізай, люба, всім не терпиться спробувати наш шедевр.

Ніда розрізала торт і розклала всім по тарілках. Він справді виявився дуже смачним. Потрібно випросити у бабусь рецепт і вручити Дему. Хочу, щоб він мені теж такі торти пік.

Ночувати я, як і припускала, залишилася у Ніди. Ми довго говорили, перш ніж заснути.

— Я завтра збиралася з Демом до Велланії. Він мене запросив, — повідомила я подрузі. — Ти не хочеш із нами?

— Ні, я маю насичену програму розваг з Івером.

— О, чудово! — видихнула я з полегшенням. — А то я переймалася, що ти засмутишся, якщо завтра вранці піду.

— Цього разу не засмучуся, — навіть у темряві, не бачачи обличчя Ніди, я знала, що вона посміхається. — Розважайтеся!

— Привезти тобі сувенір?

— Привези.

— Якихось гарних камінців для майбутніх прикрас?

— Так. І гарних маленьких листочків та квіточок, якщо знайдеш. Я збираюся засушити їх і використовувати в прикрасах також. Мені батьки подарували великі запаси епоксидної смоли та формочки. Буде та ще краса.

— О, я вже в передчутті твоїх творінь. Впевнена, вийде справді круто.

Так, за розмовами ми не помітили, як заснули. Ранок увірвався до нас сонячним промінням крізь незапнуті штори. Я прокинулася першою і довго дивилася на Ніду. Цікаво, які подарунки приготувала їй доля? Що чекає на неї в майбутньому: щастя чи випробування? Мені б хотілося, щоб життя Ніди було легким і радісним, але ніхто не знає, чим новий день може для нас обернутися. Особливо у нашому непростому світі.