Академія Мірравель. Проти вітру - Анна Потій

— Тільки не довго. А якщо хтось зайде і запитає, то скажіть, що ви родичі. Двоюрідні брат з сестрою, наприклад. Я не хочу через вас отримати штраф.

— Добре, — кивнув Дем. Він нарешті перестав усміхатися і знову став втіленням серйозності. — Дякую за допомогу, Аоно.

— Звертайся! — Аона усміхнулася куточками губ, кивнула мені і, помахавши рукою на прощання, пішла далі коридором.

Як тільки вона зникла, я тут же накинулася на Дема.

— Ти не казав, що твоя колишня працює у центральній лікарні.

— Я й сам не знав. Кетто, я з нею розійшовся 3 роки тому, вона тоді тільки навчання закінчувала. За цей час я з нею всього кілька разів перетинався випадково на вулиці, востаннє півтора року тому. Аона тоді працювала в іншій лікарні, на околиці. Я не відчуваю до колишніх неприязні, але й спілкуватися особливо не рвуся, так що зменш свою ревнощі, Кетто. Ти єдина, хто мені потрібен.

— Я не ревную, — пирхнула я, але усмішки не змогла стримати. Приємно, що Дему я така важлива і він не соромиться мені говорити про свої почуття.

— А як же! — засміявся Дем, штовхаючи двері до палати. — Пішли вже до Айни.

Увійшовши до палати, ми виявили, що Айна вже прокинулася і навіть снідала. Побачивши нас, вона відклала тарілку з вівсяною кашею і усміхнулася.

— Кетто! Деме! Ви прийшли! Не чекала на відвідувачів так рано.

— Просто в Дема тут є знайома медсестричка, от нас і пропустили без запису.

Дем закотив очі.

— Кетто, вгамуйся!

— А що не так я сказала? Ти ж з нею знайомий, — я невинно плескала віями, вдаючи, що не розумію причин його невдоволення.

— Не таким тоном.

Ми б продовжили сперечатися і, можливо, навіть посварилися б, але Айна вчасно почала розмову.

— А що це за медсестра? Як звуть?

— Аона Омарі, — відповів Дем, сідаючи на стілець.

— О, вона хороша медсестра. Трохи серйозна, як для своїх років, з нею не пожартуєш і не поговориш, як з іншими, але професіонал своєї справи.

— Аона завжди була такою. Вона рідко жартує, — Дем дістав із сумки паперовий пакет і простяг його Айні. — Тут кекси, приготував учора.

— О, дякую, Деме! В лікарні такою смакотою не годують. Одна прісна каша та супи. Набридло вже.

Я присіла на край ліжка Айни та взяла її за руку.

— Здається, ти справді вже почуваєшся краще? Я так переживала.

— Так, мені вже краще. І все завдяки тобі! — Айна стиснула мою руку і усміхнулася. — Дякую тобі, Кетто, за зілля! Якби не ти… — усмішка одразу ж сповзла з її обличчя, варто було Айні уявити, чим усе могло обернутися без протиотрути.

— Не смій навіть думати про це! — я суворо на неї подивилася. — Все минулося.

— Архімагеса Тіррена ще не з'ясувала причин мого отруєння?

— Ні. Вона чекає від міністерства дозволу на використання зілля правди. Винуватці не хочуть зізнаватися, хто їм дав зілля та навіщо.

— Що ж… Чекатимемо.

— Гаразд, Айно, нам час іти. Аона просила нас не затримуватись, щоб у неї не було проблем через те, що пустила нас у неприйомну годину. Я просто хотіла побачити тебе і переконатися, що ти одужуєш.

— Все вже добре, — кивнула Айна. — Скоро я повернуся до академії. Дякую, що відвідали.

Я відпустила руку Айни і міцно обійняла її. Тепер я була спокійна. З моєю подругою справді все гаразд.