Академія Мірравель. Проти вітру - Анна Потій

— Значить, колись побуваєш. Все в тебе попереду, Кетто, — викладачка мені усміхнулася, тільки ось усмішка її вийшла сумною, наче вона думала, що в неї вже все позаду.

— А навіщо вам стільки зміцнюючого зілля? — поцікавилася я, продовжуючи нарізати трави. — У вас замовлення з аптеки?

— З двох аптек. Зарплата викладача, на жаль, не покриває всіх моїх витрат, — архімагеса Марева раптом тяжко зітхнула і заплющила очі. Декілька глибоких вдихів і вона знову, як ні в чому не бувало, приступила до роботи.

— Архімагесо Марево, — я обережно гукнула її, — у вас все гаразд?

— Ні, — викладачка похитала головою і тихо додала: — Я влізла у великі борги, намагаючись відсудити у колишнього будинок, який ми купили разом і в який пізніше я вклала багато грошей та праці, але документи були оформлені на нього. Знаєш, Кетто, ніколи не вір на слово чоловікам, коли справа стосується серйозних грошей. І не купуй житло навпіл з тим, хто з тобою не одружився. Проблем потім не оберешся.

Мене трохи збентежила відвертість викладачки, але, мабуть, їй потрібно було виговоритися, тож я розуміючи кивнула.

— А будинок ви хоч повернули?

— Повернула. Тільки тепер доводиться купу грошей виплачувати кредиторам і працювати не покладаючи рук, наплювавши на особисте життя. Знаєш, Кетто, якщо ти плануєш мати сім'ю у майбутньому, не відкладай її на довгі роки. Так, через народження дитини ти втратиш кілька років у кар'єрі, але краще їх втратити в молодості, ніж потім шкодувати, що залишилася сама і відчайдушно бігти за останнім вагоном.

— Але ж ви ще не стара, — здивувалася я. Архімагеса Марева говорила так, ніби їй було не 38, а всі 68.

— Зараз я ще не стара, звичайно, але зараз у мене весь вільний час займає робота. Я не можу відкласти справи та піти на побачення. Мені ніколи навіть познайомитися з чоловіком, та й ніде. Якщо я не буду вчасно платити за кредитами, їхня сума почне збільшуватися. А поки я з усім розплачуся, я безперечно проґавлю час. Чоловіка можна і в 60 знайти, а ось дитину вже в такому віці не народиш. Так що не повторюй моїх помилок, Кетто.

— Не буду. Дякую за пораду, — я підбадьорливо усміхнулася викладачці. — А ви не впадайте у відчай. Можливо вам ще пощастить.

— Я постараюся.

Я пересипала нарізані трави в казанок, залила їх водою та поставила на вогонь. Нам треба було ще довго варити зілля. Після одкровень архімагеси повисло незручне мовчання, ми не знали про що тепер говорити, тому мовчки готували зілля. Додаючи останні інгредієнти, я нарешті порушила тишу.

— Я можу і безкоштовно з вами працювати, архімагесо Марево. Мені не хотілося б, щоб через мене ви довше виплачували кредити.

— Ох, Кетто, не варто, — викладачка торкнулася мого плеча, запрошуючи сісти на диван, поки зілля не закипить. — Будь-яка праця має бути винагороджена. Ці гроші мені погоди не зроблять, а тобі компенсують витрачений на роботу час. Так що не сперечайся. Давай вип'ємо чаю, поки зілля закипає, а потім простеж за ним, поки не звариться. Мені треба зайнятися іншими справами.

Випивши чаю з архімагесою Маревою, я повернулася до столу. Зілля тихенько булькало, проварюючи трави, ягоди та екстракти, перетворюючи окремі інгредієнти на єдине ціле. Комусь спостереження за зіллям, що вариться, здавалося нудним заняттям, але тільки не мені. Я любила дивитися, як зілля змінюється на очах, як усі його складові кружляють у магічному танці. Мене одночасно заспокоював та надихав цей процес. 

Робота з архімагесою Маревою займала весь мій вільний час. Я ледве встигала вчитися, бачитися з Демом і майже не знаходила часу на розмови з магом Кадваларом про темну магію. Але я не скаржилася. Я так любила зілля, що готова була заради них пожертвувати навіть сном, не те що особистим життям. На щастя, Дем ставився до моєї роботи із розумінням, хоч і виглядав сумним через те, що я забігала до нього між заняттями та роботою хвилин на 10 і лише зрідка залишалася на ніч. Часом я так втомлювалася за день, що все про що я мріяла ввечері — сон, а не обійми коханого. У цьому шаленому ритмі я ледь не забула про день народження Ніди. Коли в четвер після спільного факультативу з бойової магії вона мене зупинила, мені було важко зберегти нейтральний вираз обличчя і не видати себе.

— Завтра о 6-ій вечора ми чекаємо на тебе вдома.

Мій мозок почав гарячково міркувати, навіщо Ніда на мене чекає і тільки через хвилину, згадавши, яка буде дата, мене осяяло: у Ніди в п'ятницю день народження! А я навіть не придбала подарунок.

— Добре, — я кивнула.

— Забула? — Ніда уважно подивилася на мене.

— Я у числах трохи загубилася, а так — ні. Я чудово пам'ятаю, що ти народилася 11 числа місяця Туари, я просто забула, яке число сьогодні, — я винувато усміхнулася.

— Сподіваюся, ти до завтра не забудеш прийти.

— Ні, звичайно, — запевнила я подругу. — А хто ще буде?

— Лише сім'я і ти. Батьки вважають, що зараз недоречно кликати багато людей, мало в кого які проблеми виникнуть з переміщенням. Не хочеться, щоб моє свято стало для когось перетворенням на темного. Приїдуть лише бабусі з дідусями. І все.

— Навіть Івера не покличеш?

— Ні. Не хочу я знайомити його з усією родиною. Незручно. І ти теж Дема з собою не тягни.

Я, звичайно, підозрювала, що Ніда буде проти, щоб я брала Дема, але якщо вона навіть свого хлопця не запросила, значить, ображатися немає сенсу. Ось тільки Дем мене одну навряд чи відпустить.

— Я сподіваюся, ти не будеш проти, якщо Дем мене хоч до дверей доведе? Не хочу йти сама.

— Та будь ласка! — махнула Ніда.

Домовившись із Нідою, я поспішила в бібліотеку до Дема. На щастя, він зараз був один.

— Біда, Деме! — видихнула я і впала на диван. Після швидкісної пробіжки сходами я ледве дихала.

— Що трапилося? — Дем мав такий переляканий вигляд, що я не змогла стримати усмішки. Здається, я перестаралася.

— Я забула про день народження Ніди. Він уже завтра, а я навіть не купила подарунка. Що робити?