Академія Мірравель. Проти вітру - Анна Потій

— Прокинулася? — архімагеса Тіррена ввімкнула неяскраву магічну кулю на столі, яка трохи розсіяла пітьму.

— Так. Я довго спала? Котра година зараз?

— Не дуже. Зараз близько першої години ночі.

— Чому ви мене не збудили?

— Ти мені не заважала, Кетто. Навіщо ж будити? Мені дивана не шкода.

— Дякую, — ніяково кивнула я. Якось дивно було спати у ректорському кабінеті, хай навіть ректорка — бабуся мого хлопця. — Я піду?

— Звичайно. Хочеш дам тобі снодійного зілля, щоб ти до ранку ще поспала?

— Так, було б непогано, моє якраз нещодавно закінчилося, а нове варити ніколи було.

Архімагеса Тіррена пішла на кухню, повернувшись за хвилину з невеликим флакончиком. Простягнувши його мені, вона побажала доброї ночі, і я пішла до своєї кімнати.

На заняттях я була не дуже уважною, всі мої думки зараз займала Айна. Я з нетерпінням чекала вихідних, щоб нарешті відвідати її і коли настав суботній ранок, я потягла Дема до лікарні відразу після сніданку. Я так поспішала, що забула розпитати у архімагеси Тіррени, в якій палаті помістили Айну і тепер допитувала чергову медсестру. Дем тим часом пішов за кавою, бо однієї чашки за сніданком мені не вистачило.

— Айна Толені, студентка академії Мірравель, 18 років, — пояснювала я їй. — Надійшла з тяжким отруєнням цього тижня. У якій палаті?

— Ви родичка? — мляво уточнила медсестра. Вона виглядала стомленою, мабуть, ще з ночі чергувала.

— Ні. Я її подруга.

— Відвідування для друзів та знайомих з 12 до 16 за попереднім записом. Скажіть ваше ім'я і я уточню у пацієнтки, чи хоче вона вас бачити. Після схвалення ви зможете відвідати її у вказані години.

Я мало не застогнала вголос. Годинник показував о пів на 10 і чекати ще 2,5 години через дурні правила я не хотіла.

— Звичайно, вона хоче мене бачити! Це я приготувала для Айни протиотруту. Я, а не ваші дурні лікарі!! — я почала втрачати самовладання і підвищила голос. — У чому проблема мене просто пропустити?

— Але, маеро, у нас є правила… — так само мляво відповідала медсестра, не реагуючи на мої крики.

Мені вже хотілося її чимось пристукнути, як тут до нас підійшла дівчина в уніформі. Ще одна медсестра?

— Тово, що за шум? — вона суворо подивилася на свою колегу, ніби то вона кричала, а не я. — Що тут відбувається?

— Дівчина хоче відвідати подругу, а я їй пояснюю, що зараз неприйнятні години для відвідувань…

— Це я зробила протиотруту для Айни! — я обернулася до новенької. Може, хоч вона мене послухає? — Ваші лікарі нічого не вміють! Що це за лікарня така: як правила, так ви встановлюєте, а як вилікувати людей — зілля у вас немає! Я поскаржуся на вас архімагесі Тіррені, якщо не пропустите!

На обличчі дівчини раптом з'явилася хитрувата усмішка.

— Скаржтеся, заради богів! Я й сама можу їй на вас наскаржитися, якщо продовжите шуміти, — дівчина все ще усміхалася, але придивившись до чогось за моєю спиною, вона різко стала серйозною. — Деме, а ти що тут робиш?

Я різко повернулася, мало не наткнувшись на Дема. Він дивився на дівчину з легкою усмішкою і, простягнувши мені стаканчик з кавою, звернувся до неї:

— Аоно? Ти що тут працюєш?

— Вже рік як. А ти?.. — дівчина, яку Дем назвав Аоною, виглядала трохи розгубленою. — Ви прийшли разом?

— Так. Це Кетта Віралані, моя дівчина, — відрекомендував мене Дем, все ще трохи посміюючись. Я не розуміла, що його так веселить, поки він не продовжив, звертаючись до мене. — Кетто, це Аона Омарі, моя колишня. 

Тепер мені стало зрозуміло, що його так потішило. Прийти з дівчиною до лікарні, щоб відвідати її подругу та зустрітись із колишньою — ситуація нестандартна. Не знаю, як би я реагувала, зустрінь на прогулянці з Демом Рейдена. Напевно, вдала б, що ми незнайомі. Але Дем не такий, його ситуація більше забавляла, аніж бентежила чи дратувала. Я придивилася до цієї Аони: симпатична дівчина трохи вища за мене і трохи старша, худорлява, у мене фігура точно краща буде, чорне волосся з короткою стрижкою боб недбало обрамляло її миле личко, тільки сірі очі дивилися серйозно, в них причаївся холод і смуток, незважаючи на тінь усмішки у куточках трохи пухлих губ. Напевно, працюючи в лікарні, сум надовго поселяється в очах, адже ти бачиш стільки болю та страждань, а іноді й смертей, але цей сум в очах Аони, холод, навіть сталь, псували її, робили старшою, неприємнішою. Може, в мені просто прокинулися ревнощі до минулого Дема, а може, й до теперішнього, адже він зовсім спокійно розмовляв зі своєю колишньою, навіть усміхався, що мене це почало дратувати. Тому я і не втрималася від уїдливого зауваження.

— Та сама колишня, яка забороняла тобі практикувати бойову магію?

— Нічого я не забороняла Дему! — обурилася Аона, насупивши брови. — Просто висловлювала невдоволення.

Дем несподівано засміявся і, обійнявши мене за талію, нагадав:

— Кетто, ми не за цим сюди прийшли.

— Так, ми прийшли до Айни, а нас не пускають, — тепер хмурилася я.

— Аоно, ти можеш провести нас до Айни Толені без усіх цих записів та очікувань прийомних годин? Я не зможу так довго стримувати цей ураган, — все ще не перестаючи сміятися, він поцілував мене в щоку, чим одразу ж зумів заспокоїти, принаймні щодо Аони. Якщо Дем мене обіймає і цілує при колишній, значить, вона йому точно ж нецікава. — Кетта вам усе тут рознесе, якщо не пустити її до подруги.

— Гаразд, йдіть за мною, тільки тихо, — Аона махнула рукою у бік одного з коридорів.

Ми поспішили за нею, але нам навздогін крикнула чергова медсестра, яка до цього мовчки стояла поряд і слухала нашу розмову.

— Аоно! А як же правила?

— Тово, я тебе благаю! — Аона повернулася до чергової. — Що поганого трапиться, якщо кілька людей відвідають пацієнта в неприйомну годину? Чи ти хочеш 2,5 години слухати обурення цієї милої дівчини?

Това похитала головою і стомлено опустилася в крісло. Перебувати так довго в моєму товаристві вона очевидно не хотіла. Аона швидко провела нас до потрібної палати і шепнула перед дверима: