Привид безрукого ката - Андрій Процайло

— Я тут часом не третій зайвий? — запитав вундеркінд, підсовуючи стільця й на ходу замовляючи що-небудь рідке гаряче. Офіціант не перепитував, певно, зрозумів.

— Напів, — відповів Лев, не підводячи очей з меню.

— Не зрозумів, — хлопець зняв окуляри і закліпав своїми великими чорними очима.

— Голово твоя капустяна з фермерського поля, рясно усипаного пестицидами... — почав Лев. — Марі, поясни вундеркіндові, що означає «напів», — попросив.

— Це означає, — почала вигадувати Марі, — що третій — так, а що зайвий — ні! А разом — напів, — випалила.

— Геніально! — зрадів Лев, згріб мініатюрну дівчину до себе, як якогось друзяку-бугая після трьох по сто, і поцілував у голову. — Вчися, дитино! — випалив і закліпав очима ще дивніше, ніж недавно вундеркінд. Запах жінчиного волосся зробив з нього мрійника з пластиліну, з якого можна було ліпити все, що хочеш...

— Ми завтра підемо до мага і гіпнотизера Наума Чортополоха, — скориставшись моментом, сказала Марі, наче нагадала про давно спланований візит. — Треба використовувати будь-який шанс...

Лев спідлоба глянув на Бориса, нагородив його декількома стрілами, які успішно розбились об скельця «ботанічних» окулярів, і не заперечив. А це означало «так».

«Неперевершено!» — подумав вундеркінд і легенько торкнув ногою під столом Марі. Дівчина очима відповіла, що розуміє його захоплення. Боялася сполохати голодного волохатого звіра...

Вечеря смакувала всім. Особливо зовні набурмосеному Левові. «Як я майстерно організував поцілунок! — тішився він. — Вищий пілотаж! Я й так знав, що доведеться йти до того Чортополоха, трясця його матері!.. А вони наївні переглядаються і під столом перемовляються ногами!.. Думають, переконали мене... Наївні мої, найдорожчі в світі друзі... Що б я без них робив?..

— Ви мені своїм магом зіпсували апетит, — випалив Лев, коли уплів свою вечерю та ще й половину Марі, усміхаючись кутиками губ. Бо як можна бути серйозним, коли тобі добре... Коли ти знаєш, що її волосся пахне... блаженством...

Маг і гіпнотизер Наум Чортополох мав кабінет у приміщенні газети «Записки львівського віщуна». Він був трохи дивний, як і всі люди, що дозволяють собі спілкування не з тими, з ким заведено... Бо магія не терпить конвеєра, магія — це завжди ручна робота...

Наум Чортополох мав маленькі свинячі очі і сильний погляд, що приніс йому нинішню славу гіпнотизера-цілителя. Він був неприємним типом, із зализаним волоссям, ні жирним, ні сухим, якимось брудним і мертвим...

— Проблема? — запитав сухо, обводячи очицями всіх трьох, але зупиняючись на Левові.

— Цей пан, — взялася пояснювати Марі, — не може згадати дуже важливої для себе інформації. — Марі взяла Лева за руку, той покірно кивнув. — Ми сподіваємося, що під гіпнозом він міг би згадати...

— Можливо, можливо.... — промимрив маг. — Але ви під гіпнозом нічого не пам'ятатимете, — Чортополох звернувся до Безрукого. — Ви довіряєте цим... особам? Чи, може, я вам усе переповім?..

— Ні... Так, — відповів Лев якось невиразно. — Повністю довіряю їм, — змахнув театрально обрубком.

— Тоді можемо почати. Але... — маг зам'явся, — у нас такі правила: гроші наперед. Розцінки вам відомі?

Борис вийняв з кишені гроші, перерахував, віддав, як за рідну маму... Хлопець ціну дізнався завчасно. Він замовляв банкет, логічно, що мав розплачуватися. Звідки такі гроші з'явилися у ботаніка, що зазвичай не пристосований до життя, — Лев пообіцяв собі з'ясувати згодом. І відшкодувати збитки. А поки що...

— Пане... — почав маг нудотним голосом, від якого проситься на волю блювота, і націлився вказівним пальцем на Безрукого.

Лев мовчав. У його голові народилася думка, що має зародок у кожній людині — схитрувати!... Так буде... спокійніше...

— Тільки не брешіть. Кажіть своє справжнє ім'я, бо гіпноз не спрацює, і ваші грошики підуть на вітер... — попередив гіпнотизер.

— Лев, — признався Безрукий.

Гіпнотизер не здивувався. Він звик до імен і хижіших.

— Пане Леве, — він довго мовчав. Фахівець знав, коли робити паузи, — ви зараз же повинні налаштуватись на те, що вам потрібно пригадати. Не треба ніяких зусиль, просто думайте: я хочу згадати те-то і те-то... Зрозуміло?..

— Так, — відповів Лев. Зміряв поглядом гіпнотизера, потім Бориса, під кінець — Марі. Жінка стрепенулася. Вона відчула: щойно отримала завдання від Лева бути дуже-дуже уважною... Бо маг — чужак, а Борис — усе-таки ще дітвак... Вся відповідальність за те, що відбуватиметься під час сеансу, лежатиме на Марі, маленькій хвилястій жіночці, що пахне щастям. Безрукий погодився з гіпнотизером: — «те-то, те-то...», саме те, що йому потрібно...

Наум Чортополох був справжнім професіоналом. Марі це збагнула, ще коли він, розповідаючи про погоду, Верховну Раду, футбол, безсоромних моделей і міський транспорт, зловив на мушку Лева і зайнявся справою. Безрукий був у його руках ще до того, коли маг урочисто виголосив:

— Ти у трансі. Тепер ти згадуєш... про... те... що... написано... в останньому... листі... ката... — почергово стріляв кожним словом маг. І влучав, очевидно, в яблучко.

Марі з осудом глянула на Бориса. Яке він мав право розповідати цьому прилизаному типу про листа?.. Хлопець на