Українська література » Фентезі » Привид безрукого ката - Андрій Процайло

Привид безрукого ката - Андрій Процайло

Читаємо онлайн Привид безрукого ката - Андрій Процайло

Лев узагалі мовчав. Він був, як вичавлений лимон. Кожного разу пригадування листа привида забирало в нього дуже багато сил. Плюс — сама «церемонія підпису». Нервів пішло купа...

Безрукий лишень час від часу повторював:

— Хоч би рудий не збожеволів...

— Чого б то? — запитала Марі.

— На всі наші запитання, на кого він працює, він казав... на маму...

— Лев Львович боїться, щоб не на білу... маму... — кинув свого дотепа Борис і реготнув.

Безрукому смішно не було. Айсберг застиг на його обличчі. Марі злякалася...

31

Дружина плакала. Світ від того здригався, постогнував, співчував... Незворушним був лише Ярема Лавник.

— Як ти посмів? — дорікала дружина схлипуючи. — Та я ціле життя... терпіла тебе. Ти з мене всю кров випив, молодість знищив... А тепер?..

— Тепер я йду до молодої. Не люблю зморщеної крові. Не смакує, — знущався Ярема.

— А діти? Ти про них подумав? — жодне кіно не матиме успіху без цих фраз.

— Діти дорослі.

— А слава?

— Славу собі забезпечує кожен сам.

— А... — замовкла, опустила голову.

— А гроші і житло я їм дам. І тобі. Вистачить до смерті. Будете мудрі — ще заробите. Коротше, меблевий бізнес — твій, — Ярема простягнув дружині пакет документів, гроші...

Жінка вхопила їх, переглянула. Вистрелила діагональною посмішкою і враз змінилася. Скуленість, згорбленість і плаксивість зникли. Вона владною ходою підійшла до чоловіка. Стала перед ним очі в очі. Розуміла, що сильно ризикує. Але втриматись не могла. Ненависть поселилася в ній і владарювала на повну. Здоровий глузд сидів без права голосу, прив'язаний наручниками до батареї відчаю.

— Знаєш, чого я ціле життя чекала? — запитала.

Ярема заклято мовчав. Ненависть не могла довго терпіти, дружина випалила:

— Коли ти нарешті здохнеш!?.

Чоловік повів себе на диво стримано. Не бив її, не тягав за волосся, не копав ногами... Як бувало колись... Коли завалювався п'яний як чіп і качав свої права.

— Я вічний, — прорік, обернувся і президентською ходою попрямував у світ. У дверях зупинився і остаточно зіпсував дружині життя, поселивши в її голові страх. — А тобі, — сказав, — приємної... смерті... Скорої... Жди...

Дружина вперше за купу років йому повірила...

Ярема Сильвестрович аж тепер уловив смак життя. Фізично почував себе краще, ніж у молодості. У всьому. Його нова пасія вже встигла переконатися: ходила чумною цілий день, очі виблискували спокоєм угамованої жаги! А там є що гамувати! Таку чортицю не кожен у розквіті сил приборкає!.. М-да, сила — це задоволення!.. Досвіду теж, хоч відбавляй, голова свіжа. Одне слово — все чудесно. Капку якусь, правда, лякала Ярему Сильвестровича легкість, з якою всього вдавалося досягати. Не звик він до такого. Завжди все здобував у поті чола. Але чого дивуватися? Десятки років обмежень, тренувань... Вчитель казав: силу треба вигартувати. Він вигартував!.. Так що...

Дзвонила його любка. Від одного дзвінка хотілося її притиснути до себе, приголубити. Лавник згадав запах її тіла, у голові замакітрилось.

— Так, кохана... — вистогнав.

— Яремо, у мене, здається, труп, — сказала, наче зав'язала. Спокійно, без паніки.

— Їду, — мовив він. — Без мене нікому нічого не пояснюй. І не підписуй, — інструктував.

— Добре, — трубка запікала, а Ярема Сильвестрович подумав, що, напевно, довгоочікувана вечеря при свічках нині може зірватися... А може, і не зірветься... Хіба не чудове життя — з його непередбачуваними вибриками?.. Що ж, місце під сонцем треба виборювати. А щоб швидше притулитися до розкішного жіночого тіла, треба терміново позбутися трупа... Як усе просто, — радів Ярема Сильвестрович.

У лівій внутрішній кишені піджака активізувалась лялька. Сигнал був слабкий, невиразний, думки заплутані, слова не в'язалися купи. Лавник закрив очі, заглибився у себе. Треба було позбутися емоцій, очистити голову від нав'язливих думок. Бо у чужу голову можна влізти лишень тоді, коли твоя порожня, як чистий аркуш паперу. Вчитель величезну увагу приділяв медитації, бо з неї починається концентрація уваги, яка є — все... Ярема умів сконцентруватись на тому, що йому потрібно, навіть під час ведення судових засідань. Інколи результат був вражаючий: він наче розтинав час, бачив фрагменти минулого і майбутнього. Не раз від цих видінь залежав і вирок...

Як не було важко, вже через декілька хвилин Лавник знав, хто наступний... Чесно кажучи, не сподівався... Він вийняв мобільний, у який була вмонтована одна дуже мудра програмка. Ввів дані. Коли стрілка замиготіла над місцем, куди треба було прибути, його взяв дикий азарт.

— Швидше! — підігнав водія.

Ярема Сильвестрович учув свіжу кров...

Зоряна всміхнулася йому кутиками вуст. Розвела руками.

— Халепа, — сказала. — Подзвонив шеф, казав прийняти мента по повній програмі. А він лежить у номері на підлозі в калюжі крові.

— Хто бачив?

— Поки що я...

Відгуки про книгу Привид безрукого ката - Андрій Процайло (0)
Ваше ім'я:
Ваш E-Mail: