Крок за горизонт - Анна Ліє Кейн

Дивився на дружину і поступово прозрівав. Переді мною справді стояла не Альва, а зовсім інша жінка в її тілі.

Олівія... ось так одразу прийняти, що вона реальна людина, просто з іншого світу, було складно. Адже всі ми з дитинства знали, що мандрувати між світами можуть лише духи, з дихання яких створено всесвіт, а смертні не здатні навіть зазирнути за дзеркальний горизонт. Тоді чому він нам відкрився?

Від рішення, яке спало на думку, захотілося розреготатися. Я зможу забезпечити спокій Веліянорі й самому собі! Для цього просто потрібно знайти спосіб залишити Олівію у тілі Альви назавжди.

Але дівчина раптом змінилася на обличчі. Злякано округлила очі й зробила крок назад:

- Я не можу зайняти місце Альви, - сказала вона розгублено. – Я живу в іншому світі, моє справжнє місце там.

- Я поговорю з Лоренсом, ми зможемо вигадати спосіб, щоб залишити душу в цьому тілі. Її магія підвладна тобі і…

- Мар, ні! – Олівія навіть підвищила голос. Від цього я виринув із мрій і глянув у перелякані очі.

Тут же закрив рота, усвідомивши всю глибину своєї помилки. Адже вона жива людина, зі своєю історією, поняттями та проблемами власного світу, а я вирішив скористатися нею для того, щоб задовольнити власні потреби…

Втомлено прикрив очі рукою:

- Вибач, Лів, я…

- Я розумію, - дівчина зробила крок ближче і торкнулася мого ліктя. - Твоєму світу загрожує небезпека через те, що Альва безвідповідальна. Можливо, я зможу допомогти й у такому стані? Коли ми міняємось тілами на кілька годин.

Знову розплющив очі, вивчивши співрозмовницю поглядом.

- Треба зрозуміти, скільки ми можемо перебувати в інших тілах.

- Я якраз про це думала, - відповідно кивнула Олівія. - Наступного разу треба запам'ятати час, коли прокинемося, а час відходу запам'ятає другий… - на останньому слові дівчина раптом осіклася і підвела голову, оглянувши мій лоб. Знітилася і пробурмотіла: - Хоча, можливо, це не найкраща ідея.

- Я переживу, - посміхнувся, відчуваючи, як мене приємно лоскотала її турбота. Олівія нервово кусала губи, продовжуючи вивчати подряпину:

- За що тобі влетіло?

- Не вчасно зайшов до кімнати, - зізнався, зітхнувши. - Альва вирішила показати мені свою нову статуетку, заразом похвалилася її міцністю. Але мій лоб і не таке витримував.

- Тобі ще й жартувати вдається, - дівчина виглядала зовсім пригніченою, і я спробував змінити тему:

- А як закінчився твій день? Адже виходить, я залишив тебе в тій кімнаті, що рухається, з колишнім чоловіком.

- Мене не били, - все ж скривилася Олівія так, ніби осад від зустрічі з чоловіком залишився неприємний. Вона відвела очі убік, наче щось приховувала, а в мене стрімко зіпсувався настрій і з'явилося бажання наступного разу зламати Ітану кілька ребер. Рятуючи колишнього від каліцтв, Лів пояснила: - Він прийшов до тями в мене на очах, і саме в той момент я переконалася, що ви зовсім різні люди. Він ніби… став якимсь дрібним та жалюгідним. Не знаю, як пояснити, це щось на рівні відчуттів. Наговорив дурниць, та й втік… Мар? Ти чого на мене так дивишся?

Я отямився і відвернувся. Порівняння з колишнім чоловіком, звичайно, не тішило, але було плюсом, що воно на мою користь. Потрібно було щось відповісти Олівії, і я сказав:

- Думаю, що якщо ти вирішиш допомогти нам стабілізувати ядро, то я маю допомогти тобі із судовим процесом.

– Це все дуже складно, – зітхнула дівчина. - Окрім Ітана там замішані юристи, адвокати… а ти навіть не знаєш як називається ліфт та смартфон.

- Я чув, - тепер я скривився і запустив руку у волосся, наче недбалий учень, що завалив атестацію. - Моллі казала. Просто не бачив сенсу запам'ятовувати, але я швидко вчуся. Лів, - хитро глянув на дівчину. - Ти, дійсно, вважаєш, що людина, яка справляється з керуванням цілою державою, не впорається з одним судом?

- Я ж не знаю як ти нею керуєш, - єхидно озвалася Олівія, схрещуючи руки на грудях. Глянула в бік, де минулої нашої зустрічі стався розлом землі: — У вас геть усе по швах тріщить.

Я від такого нахабства тільки скинув брови, вигадуючи, що відповісти. Але зрештою визнав перемогу за дівчиною, і попросив:

- Навчи мене жити у твоєму світі. Я щиро хочу допомогти.

Олівія глянула на мене недовірливо, ніби у своєму житті звикла покладатися лише на себе, а тому не чекала від навколишніх добрих вчинків. Цей погляд найбільше відрізняв її від моєї дружини. Альва, потрапивши до палацу та отримавши корону, вирішила, що всі довкола їй зобов'язані, повинні виконувати кожну її забаганку. І багато в чому їй потурали, укорінюючи цю сліпу віру глибоко у свідомості дівчини.

- Добре, - здалася Олівія. - Я буду вдячна за допомогу. Але тобі також доведеться багато чого мене навчити. Або... мене навчатиме Лоренс?

- Ні, цим я займуся, - відповів навіть дуже поспішно. Співрозмовниця спохмурніла:

- А як же твої постійні наради?

- Доведеться зрушити їх за часом, якщо моя дружина раптом виявила цікавість до навчання, - я підморгнув Олівії, але через хвилину посерйознішав: - Принаймні, поки ми не з'ясуємо точну закономірність зміни тіл, за твоє навчання відповідатиму я. Не хочу більше нікого наражати на небезпеку. До речі, ти подивилася о котрій сьогодні прокинулася в тілі Альви?

- Ні, - дівчина зніяковіло хитнула головою. – Забула. Дуже поспішала зустрітися з тобою.

- Поспішала? - це формулювання раптово відгукнулося вогнем, що спалахнув в тілі. Жар прокотився з голови до ніг, збиваючи ритм дихання. Погляд, не слухаючи наказів розуму, спустився нижче, окресливши губи, потім шию, зону декольте.

Сам не розумів, що зі мною відбувається. Альва ніколи не хвилювала мене так. Я ніби бачив перед собою Олівію, відчував її, а головне – бажав її.

Піддавшись потягу, ступив уперед, акуратно обійняв дівчину за талію, притягуючи до себе. В першу мить вона завмерла, дивлячись на мене здивовано. Але варто було мені потягтися до її губ, як Олівія вперла долоні мені в груди та відштовхнула. Я не утримував, лише здивовано та трохи розчаровано уточнив: