Крок за горизонт - Анна Ліє Кейн
- Інгемаре? - я стривожено відсахнулася, дивлячись на чоловіка. Він розчепив руки, що обіймали мене, і ступив назад. Двері ліфта за його спиною відчинилися, і зробивши ще два невпевнені кроки, Ітан вийшов у хол. Підніс руку до скроні, кілька разів кліпнув, а потім розгублено озирнувся.
- Де я? - спитав він і знайшов поглядом мене.
Насилу подолала бажання натиснути кнопку рандомного поверху, аби металеві двері швидше зачинилися, але все-таки теж вийшла в хол. Ітан скривився:
- Лів?! Це знову твої штучки?
- Так, ти точно Ітан, - простягла я, оглядаючи колишнього чоловіка. Зараз впадала в очі разюча різниця. Чоловік ніби зменшився у розмірі й здувся, хоча жодних метаморфоз із його зовнішнім виглядом не відбувалося. Плечі пішли вниз, підборіддя в сторону, обличчя набуло незадоволеного виразу. Тепер він похмуро дивився на мене з-під брів.
- Що я знову роблю в цьому офісі?! - вигукнув Ітан, оглядаючись навкруги, ніби шукав докази, які свідчили б, що я притягла його силою. - Ти знову змусила мене щось підписати? Ти обпоїла мене чимось?
- Ні, - я з цікавістю розглядала чоловіка, а думати могла лише про те, що, здається, божеволію. – Ти сам прийшов. Привітався і вже збирався йти.
– Сам прийшов? - насупився Ітан і подивився на мене так, ніби я пропонувала йому скуштувати давно прострочену страву. Я незворушно кивнула:
- Звісно сам. А що останнє ти пам'ятаєш?
- Як засинав удома, - розгубився чоловік. Я скрушно похитала головою:
- Знаєш, Ітане, якщо у тебе якісь проблеми з пам'яттю та головою, то, можливо, варто звернутися до лікаря. Це може бути серйозна проблема. Напевно, навіть завадить одержанню твоєї частки майна.
- Що?! - праведний гнів спалахнув у очах співрозмовника. А я відчужено знаходила все нові й нові зачіпки. Зараз кожна дрібниця ставала настільки яскравою, що я могла лише дивуватися, чому не звернула на них увагу відразу. Не був погляд Ітана сповнений силою і впевненістю, ніколи він не ходив так розслаблено, ніби світ належав йому, він не мав і частки галантності, що була притаманна Інгемару, але… Як усе це пояснити?! Як таке взагалі можливо? І чи означає це, що світ Інгемара та Альви реальний так само як мій?!
- Я не дозволю тобі лишити мене ні з чим! - вигукнув Ітан. Зі свого місця підвівся охоронець і глянув у наш бік, але я жестом показала, що все під контролем. Охоронець кинув на мого чоловіка недобрий погляд, але повернувся за стійку, а Ітан продовжував: - Я прожив з тобою не один рік. Я все робив заради тебе! І я знаю закони, тому не треба робити з мене ідіота.
- Але захворювання мозку дуже небезпечні, - продовжувала я гнути свою лінію. В один момент зник не лише шарм чоловіка, а й випарувалася моя симпатія до нього. Ітан мене дратував. – Тебе можуть визнати не дієздатним. Тому якщо ти дійсно не пам'ятаєш…
- Я все пам'ятаю! - вигукнув чоловік. - Я прийшов, щоб переконатися, що ти не вирішиш знову щось мудрувати за моєю спиною. І знай, цей позов був не останнім! Я отримаю те, що належить мені по праву! Ось це я й хотів сказати. Прощавай, Олівіє! Щасливо тобі залишатися на самоті!
Ітан різко розвернувся і подався геть. Застряг у турнікеті, кілька разів смикнувся, нагородив охоронця обуреним поглядом, після цього переліз металеву поперечину, яка взагалі-то відкривалася в інший бік, і швидко пішов. Я проводила його поглядом, відзначивши як з рухів зникла граціозна пластика, потім тремтячою рукою знайшла в сумці телефон. Поки Майкл підняв слухавку, я встигла дійти до столика кав'ярні та впасти на стілець.
- Що трапилося, Лів? - сонно запитав друг.
- До мене приходив Ітан, - слабким голосом повідомила я. На тому боці пролунав стогін:
- Ох, він мене вже дістав! Тільки не кажи, що він знову був добрим і милим, а то я викличу санітарів і направлю на його адресу.
- Ні, Майкле, - прошепотіла, дивлячись через вікно на парочку голубів, що милувалися. - Схоже, санітари потрібні мені…
***
- Тобто ти хочеш сказати, що уві сні бачиш чоловіка, який займає тіло Ітана? А він думає, що спить і для нього це сон? - Майкл дивився на мене таким поглядом, який відкрито відзеркалював його бажання подзвонити в психіатричну клініку.
За кілька годин після зустрічі з колишнім чоловіком я вже й сама сумнівалася в тому, що бачила. Починало здаватися, що це все я собі нафантазувала. Ну який взагалі Інгемар? Як можливо таке, щоб я уві сні… а що я взагалі роблю? Переміщаюся в інший світ або…
- Я не знаю, Майкле, - видихнула і впустила голову на складені на столі руки: - Це звучить як маячня, але… це був не Ітан. Ти ж пам'ятаєш його погляд? Мій чоловік ніколи не став би так прямо вступати в конфлікт. Ти його рік тому вичитував, то мені довелося за нього заступатися, - знову підняла погляд і з надією подивилася на друга: - Хіба не помітив зміни?
- Помітив, - задумливо почухав ніс Майкл. Відпив зі своєї склянки й озирнувся на всі боки: — А потім він закричав, що нічого не пам'ятає і втік?
- Угу.
- Може таки шизофренія?
- Але звідки я знаю Інгемара? Він казав мені те, що я бачу у снах! Ось! – я витягла з сумки блокнот і продемонструвала другу портрет. - Він упізнав себе.
