Крок за горизонт - Анна Ліє Кейн

- Тобі теж здається це дзеркало дивним? - поцікавилася Олівія, підходячи до мене зі спини.

- Зовсім трохи, - відчужено зізнався. - Воно належить тобі?

– Ні. Моєму начальнику. Я цю річ бачу вдруге. Воно зовсім не вписується в інтер'єр.

- Ми можемо подивитись на нього ближче? - я простягнув руку вперед, але Олівія перехопила її:

– Не варто. Оскар не схвалить, якщо я буду вештатися по його пентхаусу без дозволу. Ідемо звідси.

Мені залишалося лише погодитись і, розвернувшись, попрямувати слідом за Олівією. Щойно з мого поля зору зникло дзеркало, а з'явилася дружина, думки знову почали концентруватися нижче. Дівчина сховала папери у свою сумку, натиснула кнопку, а коли двері за моєю спиною зачинилися, дружина опинилася в кільці моїх рук.

- Ти надто спокуслива, - повідомив їй у губи.

- Мар, стривай, - прошепотіла Олівія, хоча вже сама обіймала мене, погладжуючи шию.

- Що таке? - я нагородив куточки її губ двома майже невагомими поцілунками, не збираючись відпускати її.

- Мар? - ще раз покликала дружина. Довелося відсторонитися і поглянути їй у вічі. Олівія забрала одну руку, засунула її в сумочку і дістала звідти блокнот. Продемонструвала його мені, допитливо дивлячись у вічі: - Хто це?

На жовтій сторінці знаходився мій портрет. Не того Ітана, якого я бачив у дзеркалі, прокидаючись уві сні, а короля Інгемара. Намальований я був цілком детально та красиво. Можливо, в чомусь Олівія навіть перебільшила, але той факт, що вона думала про мене, приємно полоскотав самооцінку. Обернувся до дівчини, щоб нарешті нормально поцілувати, але відчув як тіло німіє.

- Інгемаре? — стривожено гукнула Олівія, але я не зміг відповісти. Свідомість невблаганно занурювалась у темряву, як би я не чіплявся за її привабливий зеленоокий погляд.