Крок за горизонт - Анна Ліє Кейн

Підскочила з ліжка, ніби мене в спину жалили шершні. Навіть не знаю від чого так сильно билося серце, від того, що мене намагався поцілувати Інгемар або від раптового пробудження. І відколи я стала сором'язливою школяркою? Адже ніколи такою не була.

Мелодія виклику цього разу здалася особливо бридкою. Потяглася до телефону і звично скривилася. До будильника залишалося півтори години, а на екрані сяяла мамина фотографія.

- Що трапилося? - відповіла хрипким спросоння голосом.

- Олівіє! - жінка була не на жарт стривожена. - Ліам не повернувся додому!

- І що? - не зрозуміла я, сідаючи на ліжко і протираючи очі.

- Що означає "що"?! У тебе брат зник!

- Ну, куди він зник? - зітхнула втомлено. - Коли ти його востаннє бачила?

- Вчора вдень, - охоче відповіла мама.

- І куди він збирався? - продовжувала я наштовхувати жінку на роздуми.

- Гуляти із друзями та святкувати.

- Ну і, - простягла, лягаючи на спину і вдивляючись у стелю. Перед очима з'являлося обличчя короля. Його блакитноокий погляд, мужнє підборіддя, і привабливі губи.

- Що "і", Олівіє?! Вже п'ята ранку, а його ще немає!

- Ма-а-ам, - простогнала, закриваючи обличчя рукою. У цей момент намагалася прогнати обох: і тривожну матір, і видіння спокусливого красеня. - Ліам студент. У нього в одному місці гормони грають, а в другому весна гуде. Ну, загуляв із друзями, залишився у когось із них на ночівлю, проспиться і повернеться.

- Я його не так виховувала, Олівіє! Ліам пристойний домашній хлопчик! – обурилася мама. Мені залишалося лише замовчувати, що курити “хороший хлопчик” почав у старшій школі, а дівчат міняв кожен квартал. Ще хвилин десять я намагалася заспокоїти маму, але потім отримала вердикт "нічого ти не розумієш, дочка невдячна", і на цьому розмова завершилася.

Зітхнувши, попленталася у ванну.

В офісі на мене чекав Оскар. Ми зустрілися біля стійки адміністратора.

- Ти сьогодні рано, люба, - усміхнувся власник, відірвавшись від заповнення паперів. Окинув мене поглядом і раптом поставив несподіване запитання: - Тобі потрібна моя допомога у судовому процесі? Я чув, що у твого чоловіка якісь… - Оскар забарився, підбираючи слова, а я лише запитливо глянула на Еріку. Дівчина одразу ж сховалася за стійку. - Проблеми із головою. Якщо потрібен адвокат чи…

- Ні, дякую, - вичавила з себе посмішку, роблячи повільний крок у бік коридору. - У мене все добре. Ми розберемося. - І додала, бажаючи уникнути непорозуміння: - На моїй роботі це ніяк не позначиться.

- Що ж, - Оскар смикнув куточком рота, а його погляд зупинився в районі мого декольте: - Якщо потрібна буде допомога, ти можеш сміливо звернутися до мене. Моїх зв'язків вистачить на те, щоб твій колишній взагалі зник. Не лише з твого життя.

- Я не настільки кровожерлива, - поспішила відхреститися. - Але дякую за пропозицію. Побіжу працювати, бо сьогодні багато справ.

Після цього я швидко втікла до кабінету. Фух! Ну і хто обговорював моє особисте життя так бурхливо, що про це дізнався Оскар?

Після обіду знову пролунав дзвінок від мами. Ліам знайшовся. Мама ледь не плакала від щастя. Виявилося, що весь час до його приходу вона обдзвонювала лікарні. В один момент розмови мама раптом знизила голос до шепоту і зізналася, що він все ж примудрився постраждати. На шиї та плечах у нього залишилися темні синці. “Напевно, побився. Ох, мій бідний хлопчик” - журилася жінка, а я лише закотила очі, уявивши собі цю жахливу битву серед простирадл і ковдр.

Щойно мама відійшла від теми Ліама, як згадала, що давно не читала мені лекції про Ітана і щасливе заміжжя. Тієї ж миті у мене виникла купа невідкладних справ, нарада і дзвінок директору одночасно.

Відклала телефон і тільки засіла за роботу, як у кутку монітора випливло маленьке віконце з повідомленням.

"Ну як твій король?" - повідомлення від Майкла.

"Я все ще не розібралася в ситуації".

"І все ще не зібралася разом з Ітаном до психіатра?".

"Дуже смішно! Сам побачиш його і все зрозумієш".

“Тоді чекатиму вихідних. Але якщо захочеш поговорити раніше чи потрібна буде допомога – знай, я поряд”.

Усміхнувшись, закрила месенджер і нарешті змусила себе йти чітко за планом сьогоднішнього дня.

Емма йшла з офісу разом зі мною.

- Ти просто світишся, - зауважила дівчина, скоса за мною спостерігаючи. - Невже Лола має рацію, і ти собі вже когось знайшла?

- Можна і так сказати, - я розгублено знизала плечима, навіть не знаючи чи підійде під це визначення Інгемар. Саме в цей момент раптом усвідомила, що Ітан сьогодні ніяк не проявляв себе, і насупилася.

- Я сказала щось не те? - злякалася Емма. Я заперечливо похитала головою, повертаючи собі спокійний вираз обличчя, але всередині вже заворушився черв'ячок сумніву.

Довелося заїхати додому, а потім повернутися до готелю. Перед сном несподівано почала нервувати. Переодяглася в гарну шовкову піжаму, вклала волосся, хіба що макіяж не зробила. Хоч і розуміла, що все це марно і прокинуся я в тілі бездоганно гарної Альви, але все одно не змогла відійти до сну, не підготувавшись. Мов на побачення збиралася!

Тому й заснути не могла довго, але невдовзі провалилася в глибокий сон.

А розбудив мене звичний будильник. Розплющивши одне око, потяглася за телефоном і остаточно прокинулася. Я знову була у своєму світі, у кімнаті готелю. І ніякого Інгемара!

Що за?

Але ж я в тому ж готелі! Чи може не та фаза місяця? Чи шовк відштовхує тонку матерію? Та ні, що за маячня!

Хвилин десять безцільно ходила по кімнаті, намагаючись зрозуміти, що ж могло стати черговим блоком для їхньої неслухняної магії.

Чи може це бути через те, що ми обидва усвідомили реальність іншого світу та наших переміщень?

Весь день ці думки вились у моїй голові.

- Сьогодні ти якась розсіяна, - сказала Емма, опускаючи переді мною на стіл філіжанку з кавою. - Точно все гаразд? Може, підеш з нами на обід, трохи розвієшся?