Сьоме Правило Чарівника, або Стовпи Творіння - Террі Гудкайнд
— Мамо, ти впевнена? Може, ти всього лише збиралася помітити монету… Може, ти забула.
Вона повільно похитала головою:
— Ні, Обі. Я спеціально позначила її. Так що якщо б ти витратив її на випивку або жінок, я б про це дізналася. Пішла б, знайшла її і впізнала все, що ти робив.
Пронозлива сука!.. Не вірити власному сину!.. Що це за матір, в кінці-то кінців!..
Які в неї могли бути докази, крім зниклої малесенькій подряпини на ребрі монети? Ніяких!
— Але, мамо, ти швидше за все помиляєшся. У мене немає грошей, ти ж знаєш. Звідки ж у мене може бути інша монета?
— Ось це я і хотіла б знати, — її очі були страшними.
Він насилу переводив подих під її пронизливим допитливим поглядом. Однак голос її, як і раніше залишався спокійним:
— На ці гроші я веліла тобі купити ліки.
— Але як я міг це зробити?! Латея померла. І я повернув тобі монету.
Вона стояла перед ним з такою впевненістю, ніби це дух помсти прибув зі світу мертвих. Або дух Латеї повернувся, щоб поговорити з убивцею. Але Обі не вірив у таку можливість. Настирлива чаклунка хотіла вбити його. А мати, швидше за все, намагається відняти у нього недавно здобуте відчуття власної важливості.
— Ти знаєш, чому я назвала тебе Обі?
— Ні, мамо.
— Це давнє д'харіанське ім'я. Ти знав про це, Обі?
— Ні, мамо. І що ж воно означає?
— Воно має два значення: слуга і король. Я назвала тебе Обі в надії, що колись ти станеш королем. Або ж, у протилежному випадку, ти будеш хоча б слугою Творця. Правда дурні рідко стають королями. І ти ніколи не будеш королем. Це була просто дурна мрія новоспеченої матері… Значить, залишається слуга. Кому ти служиш, Обі?
Обі чудово знав, кому він служить. І тому він повинен стати непереможним.
— Де ти взяв цю монету, Обі?
— Я ж сказав тобі, мамо… Я не міг купити тобі ліки, тому що Латея загинула при пожежі у власному будинку. Можливо, твоя мітка стерлася, поки монета лежала у мене в кишені.
Здавалося, вона обмірковувала його слова:
— Ти впевнений, Обі?
Він кивнув у надії, що її думки нарешті підуть в іншу сторону від підміни монети.
— Звичайно, мамо. Лате померла. Тому я і повернув тобі монету. Я не зміг купити ліки. Мати підняла брову:
— Так, Обі?
Вона повільно витягла руку з кишені сукні. Він не бачив, що у неї в руці, але відчув полегшення, думаючи, що нарешті обвів її навколо пальця.
— Так, мамо. Латея померла, — йому сподобалося, як він сказав це.
— І ти не зміг купити ліки… Ти ж не повинен брехати своїй мамі, чи не так, Обі?
— Так, мамо, — він виразно кивнув головою.
— Тоді що це? — Вона повернула руку і показала пляшку з ліками, яку Латея дала йому перш, ніж він розправився з нею. — Я знайшла це в кишені твоєї куртки, Обі.
Обі втупився на пляшку. Все-таки клята чаклунка помстилася йому. Слід було вбити її одразу ж; до того, як вона дала йому цю зрадницьку пляшку з ліками. Він зовсім забув, що поклав її тієї ночі у кишеню куртки, маючи намір викинути в лісі по дорозі додому. Однак щось нове і важливе, що він тоді дізнався, змусило його абсолютно забути про цю чортову пляшку.
— Думаю… Думаю, це стара пляшка…
— Стара пляшка? Та вона ж повна! — Голос матері нагадував лезо бритви. — І як це тобі вдалося роздобути пляшку з ліками у жінки, яка померла, і будинок якої згорів? Як, Обі? І яким чином ти повернув іншу монету, а зовсім не ту, яку я тобі дала, щоб розплатитися? Яким чином? — Вона зробила крок до нього — Яким, Обі?
Обі відступив. Він не міг відвести очей від цього проклятого зілля. І не міг зустріти лютий погляд матері. Він знав, що під цим несучим смерть поглядом у нього з очей бризнуть сльози.
— Ну, я…
— Що «ти», Обі? Що ТИ, брудний розпусний придурок? Ти — мерзенне брехливе ліниве гімно! Ти — жалюгідний підлий виродок, Обі Шолк.
Обі підняв очі. Він був правий — вона намагалася змусити його наткнутися на її смертоносний погляд.
— Мене звати Обі Рал, — відповів він.
Вона навіть не здригнулася. І він зрозумів, що вона спеціально приводила його до сказу, щоб він видав себе. Це було частиною її плану. І ім'я «Рал» само по собі видало, як Обі взнав його, і, отже, розповіло матері про все решта.
Обі похолов. Думки плутано носилися в голові, як щури, яким наступили на хвіст.
— Духи прокляли мене, — сказала мати, обдаючи його диханням. — Я повинна була зробити те, що Латея мені радила. Я повинна була звільнити всіх нас. Ти вбив її! Ти, огидний виродок! Ти, мерзенний брехун…
Обі замахнувся лопатою, вклавши в цей рух всю свою силу і міць. І сталь задзвеніла, як дзвін, ударившись об череп матері.
Та осіла, як мішок із зерном, впущений на землю.
Обидва швидко відскочив, побоюючись, що вона кинеться вперед, швидко, як павук, і схопить його за щиколотку своїм маленьким ротом. Він був упевнений, що вона в стані так вчинити. Підла сука!..
Як ужалений, він кинувся вперед і став наносити удари, один за іншим, в цей ненависний лоб, в цей ненависний ніс, в цей ненависний рот… Одним ударом він вибив їй зуби, і вона вже не
