Сьоме Правило Чарівника, або Стовпи Творіння - Террі Гудкайнд
— Що це означає?
— Тихіше, — сказала Алтея, пересипаючи камінчики з руки в руку.
Фрідріх ніколи не чув, щоб його дружина була такою неговіркою з людиною, що звернулася до неї за допомогою.
Камінці застукали, як кістки. Жінка терла пальці, чекаючи своєї долі. І знову сім камінчиків покотилися по дошці, розголошуючи священні таємниці доль.
Зі свого місця Фрідріху не було видно, як вони розташовуються на дошці. Після стількох років, проведених разом, він рідко спостерігав за роботою дружини — саме за самими каменями, — проте з цікавістю стежив за Алтеєю. Він подивився на її щоку, на яку хвилею спадали все ще золоте волосся, і посміхнувся.
Жінка важко задихала:
— Знову!.. Пані Алтея, що це все означає? — В її голосі вже явно звучало похмуре передчуття.
Алтея, що сиділа на кинутій на підлогу подушці, підігнувши сухі ноги і спершись на руку, врешті-решт відвела погляд від каменів і глянула на жінку:
— Це означає, Марджері, що ти — дуже сильна духом жінка.
— Я? Сильна духом? Про це говорить один із тих двох каменів?
Алтея кивнула:
— Так.
— А інші? Вони ж не показують нічого хорошого. Це все до гіршого.
— Я як раз і збиралася розповісти тобі: камінь, наступний за першим при кожному кидку, — теж сильний дух. Але це сильний духом чоловік.
Марджері знову уважно подивилася на камені. Її пальці мимоволі заворушилися.
— Але ж обидва… — вона показала рухом руки, — обидва вибираються… звідти. Щоб вийти за зовнішнє коло. В підземний світ. — Вона вп'ялася пильним поглядом в обличчя Алтеї.
Алтея, взявшись за коліна, склала паралізовані і практично даремні ноги перед собою. У цій позі вона могла сидіти на подушці прямо.
— Ні, ні, моя дорога. Зовсім ні. Хіба ти не бачиш? Все добре. Двоє сильних духом йдуть разом і по життю, і після нього. Це найкращий з можливих варіантів передбачення.
Марджері знову кинула на дошку неспокійний погляд:
— Це правда, пані Алтея? Ви думаєте, це на краще?
— Звичайно, Марджері. З'єднуються двоє сильних духом.
Марджері піднесла палець до нижньої губи, знову зупинивши погляд на Алтеї.
— Хто ж він тоді? Хто цей загадковий чоловік, з яким я повинна зустрітися?
Алтея знизала плечима:
— Ще рано щось стверджувати. Але камінці кажуть, що ти зустрінеш чоловіка, — вона підняла схрещені вказівний і середній пальці, — і ви будете міцно пов'язані один з одним. Вітаю, Марджері! Схоже, щастя, яке ти шукаєш, дуже близько.
— Коли ж?
І знову відповідь була невизначеним.
— Занадто рано щось стверджувати. Камені говорять «буде», але не говорять «коли». Може, завтра, а може, в наступному році. Важливо головне: ти, Марджері, скоро зустрінеш чоловіка, який буде до тебе дуже добре ставитися. Тримай очі відкритими. Не ховайся в будинку, а то пропустиш його.
— Але ж камені говорять…
— Камені говорять, що він сильний, що він відкритий тобі, але не жорстко фіксують події. Будь і ти відкрита йому, коли він прийде в твоє життя, або він пройде мимо, так і не помітивши тебе.
— Добре, пані Алтея. — Голос Марджері звучав все переконливіше. — Я буду відкрита. Я буду готова до того, що він з'явиться в моєму житті, я його побачу, і він помітить мене, так, як пророчать камені.
— От і добре.
Жінка порилася в шкіряному гаманці, висячому на поясі, і дістала монету. Зрадівши чудовому передбаченню своєї долі, вона з посмішкою передала її Алтеї. Майже сорок років Фрідріх спостерігав, як працює з каменями Алтея. І за весь цей час вона жодного разу не сказала неправди.
Жінка стояла, простягаючи руку:
— Вам допомогти, пані Алтея?
— Спасибі, люба, Фрідріх трохи пізніше мені допоможе. Я ще хочу посидіти біля дошки.
Жінка посміхнулася. На обличчі її жила мрія про нове життя, що очікує її попереду.
— Ну, добре. Мені пора в дорогу, поки не настала ніч. — Вона вклонилася і ковзнула в передню. — До побачення, пане Фрідріх!
Дощ, як і раніше важко стукав у скло. Небо покривало їх містечко сірим ковпаком. Фрідріх встав з-за столу:
— Я проведу вас, Марджері. Ви не одна поїдете назад?
— Зять чекає мене на краю каньйону. І коні там. — Біля дверей Марджері зупинилася і сказала, показуючи на стіл, де лежав його твір: — Що за чудо ви зробили!
Фрідріх посміхнувся:
— Сподіваюся, покупець у Палаці погодиться з вами.
— Так, звичайно ж, звичайно. Ви робите чудові речі. Всі так вважають. Ті, у кого є твори, зроблені вашими руками, — щасливчики.
На гачку при дверях висів її плащ зі шкіри ягняти. Одягаючи його і накидаючи на голову капюшон, вона посміхалася, переповнюючись пристрасним бажанням зустрічі з незнайомцем. Її чекала довга дорога назад, але Марджері думала зовсім не про неї…
Фрідріх порадив розмріяній жінці не сходити зі стежки і бути уважною біля виходу з каньйону. Вона відповідала, що запам'ятала всі поради, і обіцяла без відхилень слідувати їм.
Він дивився їй услід, поки Марджері не розчинилася в туманному серпанку. Коли він, щулячись від негоди, закрив двері, в будинку одразу ж настала тиша. А зовні гортанно гуркотів грім, ніби висловлюючи своє невдоволення цією тишею.
Фрідріх заметушився біля дружини:
— Дорога, давай я допоможу тобі сісти в крісло.
Алтея зібрала камінчики. І знову вони застукали в її руках, як кістки цвинтарних скелетів. І чомусь вона, завжди така уважна до інших, не відповіла на його слова. І чомусь знову кинула свої камені — вже після відходу відвідувачки. Крім пророкувань, вона кидала камені тільки в тих випадках, коли щось виявлялося
