Сьоме Правило Чарівника, або Стовпи Творіння - Террі Гудкайнд

— Я повинна йти прясти для пана Тачмана. А ти забери з підлоги весь цей бардак, чуєш мене?

— Добре, мамо.

— І ще полагодь стовп, перш ніж я повернуся і побачу, що ти цілий день бив байдики.

Кілька днів Обі витратив на те, щоб відчистити з підлоги замерзлий гній, але мало просунувся у своїй справі. Холод стояв такий, що шар льоду тільки наростав. Здавалося, від нього ніколи не позбудешся, це все одно що розколювати гранітні брили або не слухати розпорядження матері.

У Обі було багато домашньої роботи, і він не міг її не робити. Він поправив стовп і полагодив петлю на двері хліва. Тваринам теж слід було приділити увагу, а ще було потрібно переробити сотню невеликих справ.

Під час роботи він обмірковував конструкцію каміна. Його можна буде прилаштувати до стіни між будинком і сараєм, раз вона вже існує. Подумки він уже підносив до неї камені, будуючи подобу печі. Він уже пригледів великий камінь, який можна використовувати в якості поду. І все це він ретельно посадить на вапняний розчин. Коли Обі що-небудь обдумував, він вкладав у це всього себе. І ніколи не залишав розпочату справу на половині.

Внутрішнім зором він уявляв собі, як буде здивована та щаслива його мати, коли побачить, що він побудував. І тоді вона зрозуміє, що син заслуговує поваги. Нарешті вона дізнається, що він — вартісна людина. Але до споруди каміна йому належало виконати ще багато іншої роботи.

А поки що перед ним маячила знайома робота. Поверхня замерзлого гною нагадувала поле битви. Вона була поцяткована дірками, вибоїнами, де він намагався виявити слабке місце — повітряну пробку або вмерзлу солому, — щоб відколоти хоча б шматок. Коли лунав тріск і виникала тріщина, його наповнювала впевненість, що йому нарешті вдасться розколоти цю міцну крижану могилу, але кожного разу його чекалоло розчарування. Обі не лінувався, хоча сколювати шар за шаром, потроху, сталевою лопатою, було дуже довго.

Несподівано йому спало на думку, що людина такої значимості, як він, не повинен втрачати час на настільки брудну роботу. З великими труднощами можна уявити, що прибирання гною може бути заняттям людини, яка в майбутньому стане кимось на зразок принца. Зрештою, він тепер знав, що є важливою персоною. Людиною, в жилах якого тече кров Ралів. Прямим нащадком, сином людини, яка керує Д'харою — Даркена Рала. У всій окрузі немає людини, яка б не чула про Даркена Рала, батька Обі.

Так чи інакше, він поставить свою матір перед фактом, який вона від нього ретельно приховувала. Але поки він не міг придумати, як провернути це дільце, не відкриваючи їй, що це Латея кинула йому в обличчя ці відомості перед тим, як він вибив з неї дух.

Захекавшись від чергової надзвичайно важкої атаки на замерзлий гній, Обі відпочивав, поклавши зап'ястя на ручку лопати. Незважаючи на холод, по його спутаному світлому волоссю тік піт.

— Обі! — У сарай зайшла мати. — Стоїш, бовдур, байдикуєш, ні про що не думаєш… Що ти за чоловік? Обі, ти придурок?

Вона зупинилася. Її вузький рот скривився, а ніс, здавалося наповзав на нього.

— Мама, я всього лише віддихуюсь, — Обі показав на підлогу, усіяну уламками льоду, доказом його напружених зусиль. — Мамо, я ж працював, насправді.

Вона не подивилася на підлогу. Вона пильно дивилася на нього. Він чекав, вже знаючи, що її займає щось більше, ніж замерзлий гній. Він завжди заздалегідь знав, коли вона збирається відігратися на ньому, щоб він відчув себе лайном — як то, на якому він стояв. З темних щілин і прихованих нір навколо знову маленькими чорними очима дивилися на них щури.

Критично обвівши його поглядом, мати дістала монету. Вона тримала її між великим і вказівним пальцями, що мало означати не вартість, а значення цієї монети.

Обі був трохи спантеличений. Латея мертва. Поблизу більше немає жодної чаклунки; ніхто зі знайомих не міг приготувати ліки для матері або для нього. Він покірно простягнув долоню.

— Подивися на неї, — скомандувала мати, кинувши монету йому на руку.

Обі виніс монету на світло і ретельно її вивчив. Він знав: мати чекає, що він побачить щось незвичайне, але нічого особливого не бачив. Повертаючи монету, він час від часу поглядав на матір. Потім так само ретельно вивчив і другу сторону монети, але так нічого і не помітив.

— Так, мамо?

— Нічого незвичайного, Обі?

— Ні, мамо.

— У неї немає подряпини на ребрі.

Обидва на мить задумався, а потім знову оглянув монету, тепер вже більш уважно роздивляючись ребро.

— Ні, мамо.

— Це та монета, яку ти мені повернув.

Обі кивнув головою. У нього не було причин заперечувати це.

— Так, мамо. Це монета, яку ти мені дала для Латеї. Але я сказав тобі, що Латея загинула у вогні, і я не зміг купити ліки. Ось тому я і повернув тобі монету.

Розпечений погляд матері готовий був спопелити його, але голос прозвучав разюче холодно і спокійно.

— Це не та монета, Обі. — Обі посміхнувся:

— Та ні ж, мамо.

— У монети, яку я тобі дала, на ребрі була подряпина. Ось тут я її позначила.

У міру того, як думки проносилися у Обі в голові, усмішка повільно сповзала з його обличчя. Він намагався придумати, що б таке сказати, щоб вона повірила. Не міг же він відповісти, що поклав монету в кишеню, а потім дістав і повернув іншу — адже у нього ніколи не було власних грошей.

Мати прекрасно про те знала, вона б і не дозволила йому мати їх. Вона думала, що він, придурок, обов'язково їх витратить.

Але зараз у нього були гроші. Доля так розпорядилася, що він роздобув всі гроші Латеї. Він згадав, як в поспіху збирав монети, що випали з кишень