Доки світло не згасне назавжди - Максим Іванович Дідрук

Набравшись сміливості, Рута ступила крок уперед і різко нахилилася, встигнувши зачепитися за погляд Індії, перш ніж та відсахнулася. Частку секунди сестри дивилися одна на одну настороженими, сповненими болю поглядами — нібито дві лисиці, що потрапили в один капкан, — і на коротку мить вони неначе вийшли з трансу, неначе згадали, хто вони такі (Руті навіть здалося, що сестра ось-ось подасться в її обійми), проте потім щось в очах Інді закрилося. Скривившись, сестра сховала обличчя на материному плечі.

Рута позадкувала. Усі м’язи занили, на шию мовби повісили гирю, раптово виникло відчуття, ніби якась невідома сила намагається зігнути її в неприродний спосіб.

— Геть звідси, — промовила Аміна.

Певна річ, вона не гнала Руту з дому. Про таке й гадки не було. Хотіла лише, щоб молодша донька забралася з кімнати та не роз’ятрювала Індію, проте Рута сприйняла її слова буквально. Відштовхнувши батька, що спостерігав за ними з коридору, дівчина похапцем взулася та вискочила з квартири.

Ніхто її не зупинив. Аміна, може, й думала, але залишилася на ліжку з Індією.

На годиннику було чверть по одинадцятій.

26

Вітер стих, повітря було теплим і липким, одначе Руту били дрижаки. Вона якийсь час постояла під під’їздом, сподіваючись, що мати покличе її з балкона, та марно. Чула лише тихе бурмотання телевізора з відчиненого вікна на другому поверсі й приглушений галас компанії, що долинав від сусіднього під’їзду. Прочекавши майже хвилину із задертою головою, дівчина понурилася й розчаровано побрела геть.

Книгарня, аптека та піцерія на першому поверсі сусідньої чотирнадцятиповерхівки вже давно закрилися. Проминувши темні вікна, Рута звернула до пішохідного переходу. Машин не було, дівчина перебралася на інший бік Грушевського й подалася на схід вулицею Орлова. Уже втретє за тиждень вона прямувала тим самим шляхом до Пагорба Слави, ось тільки цього разу ходьба не заспокоювала.

Час від часу тілом нібито проскакували електричні розряди, і Рута пересіпувалася. Почервонілі від утоми очі пекли, хоча плакати не хотілося. Вона досі почувалася наляканою. Вагітність? Сварка з батьком? Це здавалося тепер таким дріб’язковим. Гаразд, можливо, і не дріб’язковим, але розв’язуваним. Усе можна було вирішити. Зате тепер у неї з’явилася справжня проблема.

Індія.

Рута не могла повірити в те, як усе обернулося. Вона сама винна: треба було тримати язик за зубами під час розмови з Гайдашем або хоча б одразу зателефонувати сестрі. Проте значно дужче гризло інше: що далі? Вона не уявляла, що повинна зробити, аби Інді її пробачила. І не уявляла життя без сестри. Дівчина пригадала мить, коли, нахилившись, зустрілася з Інді очима й побачила, як щось у погляді сестри начебто закрилось, і здригнулася від жахливого відчуття, ніби це щось закрилося для неї назавжди. Цей нав’язливий страх відсував на другий план абсолютно все — огиду до батька, образу на несподівану грубість і холодність матері, нервозність і погане самопочуття через вагітність. Усе. Рута подумки запитала себе, що б вона робила, якби Інді вчинила щось таке щодо неї, однак у голові не зринуло жодного образу. Дівчина навіть не припускала, що сестра здатна так із нею обійтися, і від того ставало ще гірше.

Ближче до околиці ліхтарі майже зникли, і душна темрява розповзлася вулицею. Важка тиша повисла над дахами. Досягнувши Костромської, Рута зупинилася. Що вона робить? Уже, мабуть, о пів на дванадцяту. Куди йти? Ніякого плану стосовно того, куди далі рухатися — і зараз, і взагалі по житті, — вона не мала. Хвилину дівчина простояла перед пішохідним переходом, а тоді ноги самі понесли її вперед. Вона пройшла алеєю Пам’яті, почала підійматися сходами до обеліска, що похмуро бовванів у потемках, коли згори, від майданчика з військовою технікою, долетіли чиїсь голоси, а за ними — вибух п’яного реготу.

Рута зупинилася. Наблизилася до кам’яного парапету й витягнула шию. Неподалік обеліска якась компанія розпалила багаття. Четверо хлопців і двоє дівчат, уже добряче напідпитку — довкола валялося з десяток дволітрових пляшок з-під пива.

Рута похнюпилася. Вона гадала посидіти під обеліском — годину, не довше, — потім піти додому і, якщо сестра не спатиме, спробувати поговорити з нею, ще раз усе пояснити, а тепер… Дівчина розчаровано видихнула, розвернулася та налаштувалася плестися вниз, але, ступивши кілька кроків, завмерла. Навіть тут, на вершині пагорба, вітер ледве повівав. Було сухо й тепло. Рута роззирнулася, легко перебралася через парапет, трохи спустилася схилом пагорба та розляглася поміж дерев на ще теплій після спекотного дня траві.

Хмари розійшлися, і дівчина роздивлялася крізь крони дерев мутнувате кружальце місяця. Міркувала про те, що казатиме Інді, коли повернеться додому. З нею поговорить першою, а вже потім із… Хоча ні, з матір’ю вона не розмовлятиме. Рута сердилась на Аміну й вирішила, що аборт зробить сама. Гроші в неї є, а батьки й так уже знають. Що їй втрачати?

Якоїсь миті наелектризований нервозний гул у голові стишився, а думки почали плутатися. Шум вітру в гіллі заколисував. Рута не помітила, як повіки обважніли, а тоді, смикнувшись, повільно змежилися. За минулі дві ночі вона проспала не більше як шість годин. Тілом досі прокочувалися хвилі тремтіння, проте втома зрештою взяла гору.

За п’ять хвилин до початку нової доби Рута Статник заснула у парку на північному схилі Пагорба Слави. Під подувами слабкого низового вітру трава довкола неї ворушилася, наче волосся.

27

Руті наснився один із безтурботних днів наприкінці літа 2016-го, коли Інді взяла її із собою в кіно. Вони й раніше ходили разом до кінотеатру, просто тієї неділі Інді чи не вперше покликала сестру (Руті на той час не виповнилося й чотирнадцяти) у свою компанію. Батьки кудись поїхали та мали повернутися пізно ввечері. Інді могла би просто залишити Руту вдома, натомість запропонувала піти разом на «Паперові міста». Рута, не вагаючись, погодилася.

Перед кінотеатром «Україна» до них приєдналися троє однокласниць Індії.

Після фільму вони пішли до гідропарку й три години просиділи на березі Усті. Рута майже не брала участі в розмові, принишкла й лише слухала, проте її розпирало від щастя й гордості. Дівчата були значно старшими та обговорювали поки що далекі, але вже зрозумілі для неї теми. Під кінець Рута розслабилася,