Доки світло не згасне назавжди - Максим Іванович Дідрук
Автомобіль проскочив поле огляду камери майже миттєво, й Іллю буквально змело з дороги. Удар був таким сильним, що хлопця разом із велосипедом підкинуло на три метри у повітря. Над дорогою його перекрутило, наче ганчір’яну ляльку; голова, руки, ноги метелялися так, ніби з тіла зникли всі кістки та м’язи, що надавали йому форми. Рута відразу збагнула, що Ілля не жилець, вона взагалі не уявляла, як після такого хлопець протримався на цьому світі довгі чотири години. Машина зникла з екрана ще до того, як тіло непорушно розпласталося на асфальті. Оце й була відповідь на її запитання: придурок за кермом мчав із шаленою швидкістю і в той момент, коли Ілля озирнувся, перебував ще надто далеко, щоб велосипедист побачив у ньому загрозу.
Пекуча грудка підперла горло, і Рута мусила на мить заплющитися, щоб опанувати себе. Пересиливши нудоту, вона перетягнула повзунок прокрутки на початок. Іванка щось зашепотіла та спробувала забрати телефон, але Рута відкинула її руку й удруге запустила відео. Щойно машина влетіла в поле огляду камери, дівчина призупинила відтворення.
Машина.
Універсал.
Білий універсал.
Автомобіль у кадрі був дещо розмитим, і Рута подумала, що навряд чи роздивилася б номер, якби наїзд стався вночі, а так… Тремтячими пальцями вона збільшила зображення. Цифри на номерному знакові розплилися, проте залишилися читабельними, дівчині не довелося навіть примружуватися, вона лише трохи наблизила обличчя до екрана.
Номер був польським — WRA 56775, — і Рута усвідомила, що перед нею Ларин «мерседес».
Дівчина застогнала, наче їй запекло всередині. Наступної миті відсахнулася й відкинула телефон. Іванка ледве встигла перехопити його на краю парти.
— Ти здуріла? — розсердилася подруга. — Ти що, блін, твориш?
— Блядь, це Лара, — прохрипіла Рута.
Лара вбив Іллю.
Іванці знадобилося секунд п’ять, щоби почуте втряслося в мозку. Потім її очі полізли на лоба:
— Що-о?
— Це його машина. Я впізнала номер.
— Твій Лара?
Тієї миті, коли Рута розгледіла номер, її мозок неначе вибухнув. От справді — дівчина відчула ударну хвилю, яка відбилася від внутрішньої поверхні черепа, і уявила пошматовані обривки думок, що розліталися навсібіч.
Лара на смерть збив нареченого її сестри.
Перш ніж усвідомила, що робить, Рута скочила зі стільчика. Хтось на сусідньому ряді пирснув, і Ада Романівна спідлоба зиркнула на дівчину.
— Руто, що сталося?
Рута повела очима з боку в бік. Іванка сиділа із роззявленим ротом. Сама Рута мала такий вигляд, ніби не тямить, де перебуває і як тут опинилася.
Смішки стихли. Ада Романівна також підвелася.
— З тобою все гаразд?
Лара вбив нареченого її сестри.
Рута випалила:
— Можна мені вийти?
Учителька, не зводячи погляду з дівчини, кивнула.
— Звісно.
Рута нахилилася, згребла з парти ручки, зошит, а тоді випросталася. Вирішила, що Ада Романівна її не зрозуміла.
— Я маю на увазі, можна мені піти? — пауза. — Мені дуже треба.
— Яке піти? — Ада Романівна скинула брови. — Куди? Ти при своєму розумі? Завтра екзамен. Іще однієї консультації не буде.
«Я не тупа, — Руті хотілося закричати, — чорт забирай, я не тупа! Я розумію, що більше консультацій не буде». Натомість вона видушила із себе:
— Я мушу піти просто зараз.
Клас принишк. Ада Романівна помовчала, потім розгублено кліпнула.
— Це через те, що… сталося в коридорі?
— Так.
— Ти знаєш, куди йти?
Рута спершу розгубилася, а потім збагнула, що вчителька запитує про школу, в якій вона завтра вранці писатиме ЗНО з української мови та літератури.
— Так, у мене тринадцята школа. Адресу я знаю. Паспорт, сертифікат — усе візьму.
Жінка нехотячи хитнула головою в бік дверей.
— Можеш іти.
Наостанок Рута кинула погляд на Іванку — та все ще сиділа з таким виглядом, мов її щойно огріли чимось по голові, — після чого кулею вилетіла з класу.
Лара. Вбив. Нареченого. Її. Сестри.
А вона щойно сказала слідчому, що той вечір хлопець провів із нею.
22
Рута набрала Лару ще до того, як вибігла зі школи. Спускаючись із ґанку, терпляче прослухала до кінця довгі гудки, проте хлопець не озвався. Не бачачи дороги, дівчина подалася геть від школи й за хвилину зателефонувала ще раз. Результат такий самий — серія гудків, а потім: «Ваш виклик переадресовується на автовідповідач, будь ласка, зачекайте…» Тримаючи телефон перед собою, Рута продовжувала набирати Лаврика, поки не дійшла до перехрестя та зупинилася.
Лара не відповідав.
Рута намагалася не думати про Індію.
Хвилину вона стояла, неуважно дивлячись на потік машин, що вливався у вулицю Грушевського. Потім світлофор перемкнувся на зелене, люди висипали на перехід, але Рута не рушила з місця. Поривчастий західний вітер сік обличчя колючими пилинками й немовби штовхав її в інший бік. Дівчина розвернулася та закрокувала в напрямку старого автовокзалу. На ходу відкрила Інстаграм, відшукала профіль Лари та натиснула «Повідомлення». Вгорі екрана, під нікнеймом, висвітилося: «У мережі 13 год тому». Від учорашнього вечора хлопець не з’являвся в Інтернеті, тож сподіватися на те, що він відповість зараз, не варто було.
Лара вбив нареченого її сестри.
І тут Рута дещо згадала. Згорнула Інстаграм, натомість перескочила у Фейсбук, на вкладку «Запити на дружбу». St. Bozko нікуди не подівся й досі висів угорі списку. Дівчина обрала «Підтвердити», перейшла на акаунт Божка та швидко надрукувала в Месенджері:
Божиндо, привіт
це Рута
дай свій телефон
це терміново!
Потім, напружившись, затамувала подих, ніби від того, як довго вона протримає в легенях повітря, залежало, чи Стас Божко відповість. Рута видихнула, лише коли в лівому нижньому куті екрана вигулькнули три крапки — Божинда взявся друкувати відповідь. За мить у вікні Месенджера дівчина помітила номер, перекинула його до журналу викликів і зателефонувала.
Божко підняв слухавку після першого гудка.
— Божиндо, це Рута, — випалила вона.
— Я зрозумів. Кажи.
— Де Лара? Чому він не відповідає?
Рута розхвилювалася та несвідомо пришвидшила ходу.
— Він тобі не розповів? — його голос прозвучав радше роздратовано, ніж здивовано.
Дівчина також розізлилася.
— Ні, блін, не розповів! Позавчора зателефонував і попросив говорити всім, нібито провів вечір зі мною, але нічого не пояснював.
— То ти не знаєш, — чи то спитав, чи то ствердив хлопець.
