Моя СусІдка ВІдьма - Маріанна Ласкава

Софія.

Час минав, а мені не стало краще. За моїми підрахунками дії зілля мало вже було пройти, а отже, він усе згадав і тепер мене шукатиме, щоб покарати, забрати ліцензію, штрафи та всякі, або взагалі посадити.

І ось я сиділа як завжди в бібліотеці одна, за цей місяць я нікуди не виходила з дому хіба що на вечерю зі Стасом, Агнес приходила раз на три дні, але дзвонила щодня, ну старалася, принаймні.

І ось одного вечора відчинилися двері, і ввійшов Стас один, сів поруч і сказав:

- Привіт моя дорога..

- Привіт Стас.

- Ти в нормі?

- так, а що?

- Ти давно нікуди не виходила тобі потрібне свіже повітря Софія.. так і захворіти можна.

- я не захворію, не хвилюйся.

- Але прогулятися тобі все, треба Софія ...

- І що ти задумав?

- Послухай, ти ж знаєш, що на Хелловін у центрі буде щорічний благодійний аукціон.. правда?

- Так знаю, і що завтра Хелловін теж знаю, і що?

- ми запрошені...

- Тобто там ти хочеш їм сказати так?

- так...

Ну, вибору я не маю, я ж дала своє слово, так що.

- добре Стас.

- Дякую за розуміння..

- ну, я ж сама на це погодилася так що..

- добре ... Тоді пішли вечеряти?

- А вже час?

- Так моя мила.

- Ну що ж тоді пішли...

І ми пішли шляхом він сказав:

- За сукню і все, що потрібно не турбуйся, вранці все буде у тебе, я про це особисто потурбуюся ...

- Дякую..

Вечеря пройшла як завжди в тиші. Далі ми мовчки розійшлися по своїх кімнатах. Я розуміла, що мене чекає, не те що важкий вечір, а просто пекельно жахливий, бачити знову обличчя всіх цих пихатих індиків, так ще й сестру чи обох, з матір'ю. Знову це все пройти, просто жерсть. І знову вона буде з черговим женишком. Гаразд, все завтра, а зараз спати. Завтра важкий день. Я прийшла до себе переодяглася і одразу спати.

Вранці снідала сама. Після поставивши будильник на 18:00, пішла до бібліотеки і просиділа там весь день у тиші, і просто за книгами. Але о 15:00 двері відчинилися, і сюди увійшов не хто як сам особисто Костя, ще й з підносом у руках, як я зрозуміла з чаєм і печивом. Зайшовши та зачинивши двері, він сказав:

- Привіт Софія.

- Чого тобі Костя? Перевірка, чи я вже не втекла?чи знову щось задумав що мені не сподобається?

- Та ні ... Софія це не перевірка.

- знаєш якби хотіла бути тут, то тоді сама сюди не прийшла... ну добровільно...

- я знаю..

І він поставив піднос на стіл біля мене, і сів навпроти, і дивлячись на мене продовжив:

- я вирішив переконатися, що ти тут ще жива.

- Костя я вбивати себе не збираюся.. і тим більше не думаю що хтось у цьому будинку вирішить ризикнути і вбити мене...

- добре тоді випий свій чай з печивом, я думаю ти зголодніла ... і замерзла ... а, це тебе зігріє ...

- Це дуже мило, але Костя?

- Що?

- Скажи чесно навіщо ти сюди прийшов? Заради чаю міг прислати когось із дівчаток.. це їхня робота, а не сам ось так.. сюди...

- знаю, але я хотів тебе побачити і дізнатися як ти ... причому особисто, щоб знати що мені не брешуть Софія ...

- ох, Костю, дарма ти так.

- знаю...

- він не схвалить це.

- знаю, але, пий чай з печивом, і потім я проведу тебе до себе, там на тебе чекає подарунок від Стаса.

- добре..

Що ж я навіть знала, що, тому сеча випила чай і з'їла печиво, як виявилося, це й справді мені було потрібно, потім він провів мене до кімнати, а сам пішов на кухню. Я зачинила двері і пішла, вивчити подарунок, що чекав мене на ліжку. Це було шикарне золотаве пряме плаття до підлоги, чорні туфлі шпильки, короткий кожушок піджак і шикарне кольє, ну що ж що б підходила йому за статусом, це не дивно, що ж я сама на це підписалася, так що тепер треба терпіти. Я швидко прийняла душ, просидівши там, близько години, потім одяглася на все це, зробила макіяж, волосся просто поклала у високу зачіску, коли збирала сумочку, пролунав стукіт у двері, і я сказала:

- " заходь"

і увійшов Стас у смокінгу весь такий ошатний. Побачимо мене, сказав:

- боже Софія ти просто богиня...

Ну, якби так сказав хтось інший, я була б рада але... Але він мене забув і я сама в цьому винна. А чути це від Стаса це .... це ніби як:

 "виглядаєш готовою на глянцеву обкладинку" ну що ж нехай. Мені варто звикати.

- Спасибі Стасе, ти теж виглядаєш добре.

- радий що ти оцінила, але думаю, нам час, щоб не запізнитися, якщо ти звичайно готова...

- Та ще п'ять хвилин і я готова...

- Тоді чекаю тебе внизу.

- Так, Стас..

І він кивнув і вийшов.

Я зібрала сумочку та пішла до нього. Там на мене чекали і Стас і Костя, коли я прийшла ми, мовчки разом пішли на вулицю там сіли в його лімузин, ой як пафосно фррр.. я до такого хрін звикну. Йому б Анну чи Агату, а не мене, вони більше до такого звикли... але обіцянка є обіцянка.

Їхали ми, всю дорогу мовчки, але вони ту справу поглядали на мене, то один, то другий я просто вдавала, що дивлюся у вікно і не бачу.