Примари Пустомитського болота - Василь Тибель
Зуб відклав свій клумак і став мацати всі стіни бібліотеки.
- Ось, ось воно! Дивись, такий знак, як на плиті з кургану! –
На кам’яній стіні за рядом книг Адмірал помітив барельєф у вигляді ящірки.
- Тут повинен бути вхід.
Бандити стали грюкати шкрябати по стіні, шукаючи, хоч найменшу зачіпку. Стіна була повністю гладенька.
Зуб спробував із розгону плечем пробити стіну, але тільки болісно зойкнув і відскочив.
- Десь тут повинні бути двері. Стривай-но, я в Професора позичив ось це. - Адмірал дістав із кишені зім’ятий пергамент.
- Так, так, ага! – Розкрив він обірваний аркуш - Крути ящірку за сонцем три рази!
Зуб вчепився в рельєфне зображення й почав щосили її крутити. Він крутив напружувався, та зрушити не зміг.
- Куди ж ти крутиш, надолобню ? Я ж сказав за сонцем, а ти пнешся навпаки.
Коли надолобень дійсно змінив напрям зусилля – ящірка повернулася. Після третього оберту, щось клацнуло і стіна поїхала нечутно в сторону, відкриваючи вхід у чорний тунель.
- Уперед! – скомандував Адмірал, штовхаючи поперед себе Зуба. Той запручався й повернувся за своїм клунком.
- Дурний, потім вернемося й усе заберемо.
- Ні, я своє зразу заберу.
- Добре, візьми ще ті смолоскипи, що стирчать у стіні. От добре, все продумали наперед ці монахи.
- Він чиркнув сірниками, взяв запаленого смолоскипа й пропустивши вперед нав’юченого Зуба, ступив у холодну пітьму підземелля.
- Стіна за ними, як по команді, плавно зачинилася.
Розділ 21. Не всі дороги ведуть до Риму
- Пройдуся по слідах велосипедів, бо мотоцикл тут сяде на «пузо»
Дільничний, Максим Онищенко підпер залізного коня й пішов уперед, обережно промацуючи тремтливу, залиту водою стежку.
За ним, на невеликій відстані, брів його друг і помічник, Віктор Пасічник. Вони пройшли метрів із двадцять по болоту, поки не натрапили на тверду шосейну дорогу. З берега її не можна було помітити. Поміж камінням, що тільки трішки височіло над водою пробивалась трава.
- Що це за дорога? Її немає на жодній мапі. Здається, тут давно ніхто не їздив.
- Я чув, що через Пустомитське болото ще радянські військові будували дорогу, але яка її подальша доля, ніхто не знав. Армійці, якось дуже скоро втратили інтерес до цієї місцини, забрали своє обладнання й збудували полігон в іншому місці, – похизувався своєю обізнаністю Віктор.
- Як би там не було, але сліди велосипедів ведуть сюди. Певно діти поїхали цією дорогою. Треба перетягти сюди мотоцикла.
Максим із Віктором повернулися й стали штовхати свій транспорт. Мотоцикл був тяжкий і провалювався в багнюку, майже, по труби. Пройшло добрих півгодини, поки, у кінець змучені й промоклі, вони випхали мотоконя на сухе. Дільничний спробував завести. Норовливий кінь тільки чхнув, а із глушників потекла вода.
- Мабуть, «свічки» замокли, треба подивитися.
Віктор Пасічник дістав ключі, й із знанням справи, взявся до роботи. Максима брала нетерплячка, він стояв осторонь і вдивлявся в болотну далечінь, намагаючись хоч щось розгледіти. Він торкнувся забинтованої голови – вона була налита як дзвін, десь в глибині віддавало тупим болем, та мозок працював напружено: «Якщо бандити пішли цим шляхом і випередили їх, тоді що буде з дітьми? Тут серед цього болота ніде й сховатися. Якщо школярі спробують рятуватись на болоті, то трясовини цієї гнітючої твані, можуть зробити непоправне...»
- Довго ще тобі? – вимовив він знервовано.
- А, ти б допоміг, Максиме Петровичу!
Максим нахилився над мотоциклом, зануривши руки в його нутрощі. Через декілька хвилин залізний кінь знову затріскотів на все довкілля й покотився по рівному шосе, несучи на собі двох вершників. Усе було якесь нереальне: і ця дорога, і небо над ними, й хмари, що відбивалися у воді, було таке враження, ніби їдеш прямо по поверхні води, чи просто по небу. Вода майже покривала бруківку й тільки туман із крапель показував слід від мотоцикла.
Болото було здивовано дивним гуркотом; мабуть, давненько не порушували його спокій подібні машини. Максим витискав усю швидкість зі старенького мотоцикла. Він розумів, що вже втрачено багато часу й, можливо, саме зараз дітям потрібна його допомога, а дорога все летіла й летіла вперед. Скільки так проїхали по болоту мотоциклісти не знали, реальність часу, від монотонного торохтіння, втратилася. Раптом попереду Максим побачив суцільну воду – дорога зникла. Заспівали гальма і мотоцикла понесло вбік. Перегріті глушники стального коня зашипіли, ніби розігріта сковорідка, коли мотокінь злетів із шосе в багно. Мотоциклісти шубовснули з головою у скаламучену воду.
Коли Максим вибрався назад на тверду дорогу, помічник уже викручував свої штани. Там де впав мотоцикл, на поверхні тільки плавали масні плями.
- Чорт забирай, куди раптово ділась ця дорога? Я ж увесь час дивився вперед і мені здавалось, що їй не буде кінця до обрію.
- Таке враження, що шлях провалюється під воду.
- Я не здивуюсь тепер, якщо й позаду нас дорога зникне.
- Сплюнь, як тоді ми виберемося звідси? Он поглянь, якесь рідколісся, схоже на острівок! Може туди переберемося?
Вони сиділи на шосе й викручували мокрі речі. Та вода поволі стала підбиратися й до поліцейського. Дорога зникала, поволі провалюючись під воду.
- Максиме, здається твоє припущення справджується - там де тільки-но ми їхали, дороги вже немає.
Дільничний оглянувся назад, шосе було повністю покрите водою й тільки поросла між камінням трава ще стирчала над водою, позначуючи те місце, де щойно вони проїхали.
- Ось чому про цей шлях ніхто не знає - він зникає в болоті. Може після дощу рівень води піднявся, інакше я не можу це пояснити?
- Про підняття води ти добре придумав, особливо якщо згадати, що остання злива була тиждень тому.
- Невже ця дорога занурюється в болото? Містика якась. В усякому разі нам треба забиратися звідси! Мотоцикла, усе рівно, нам не дістати.
Вони зв’язали у вузол одежу й пішли в брід. Попереду йшов Максим. Спочатку води було по коліна, але з наближенням до острова, вона вже сягала до пояса. Віктор, що йшов позаду на хвильку втратив дорогу, ступив ліворуч і булькнув по груди..
- Тьху, ти! – Виплюнув Віктор набите в рот баговиння. – Смердюче яке, наче тухлі яйця з під квочки.
До острова вони пробиралися вже дуже обережно. Вибравшись на суходіл обоє впали як підкошені.
-