Примари Пустомитського болота - Василь Тибель

в куртку, сопів рудоголовий Миколка. У кутку, біля стіни, згорнувшись клубочком і притулившись до Мишка, дрімала Надійка. Василько протер очі, струснув головою, щоб повністю прогнати сон. Він потягнувся й поліз до виходу. Чого вони залізли в цю схованку, він не міг пригадати. Пам’ятав, що зібралися порибалити на Чорне озеро й більше нічого. Вибравшись з криївки на верх, хлопець всівся на холодній росяній траві й підставив своє лице під вранішнє сонце.

 Погода мала бути чудова, сонечко уже підбилося над верхівкою далекого лісу.

- Осьдечки вони! Я ж казав, що мабуть криївку знайшли й заночували.

Перед Васильком, як із під землі, виріс дід Охрім. Позад нього стояла ще ціла ватага односельців і військових у захисній уніформі.

- Сину, як ти нас налякав!

Мама схопила хлопця й стала цілувати. Сльози текли по її щоках.

- Мамо, чого ви? - Хлопець легенько відсторонив матір.

 Батько стояв осторонь і тільки кректав:

- Вдома поговоримо!

- З самої війни я не казав про цей схрон. Тут ми, дітки, партизанили й нашу неньку Україну боронили від різних загарбників. Та як мати твоя розповіла мені, що ви на болоті загубилися, я зразу й зметикував про криївку. П’ятдесят років ніхто про неї не знав. Тільки нас двох вижило тоді, і поклялися нікому не розповідати - час був такий.

- То це ваш щоденник, ми знайшли?

- Невже вцілів? - У діда аж сльози виступили на очах.

 Із лазу висунулась руда голова Миколки, він простягнув своєму дідусеві  потріпаний старий зошит.

- Я тобі дам, нічні прогулянки! Поласуєш ти в мене рибкою й ременем! -  Не стримував себе Миколчин татусь. – Це, щоб мати отак побивалася? Я вже тобі покажу!..

- Цить, уже! - прицикнув на нього дід Охрім. Він, під дружний сміх односельців, відвісив запотиличника Миколчиному батькові.

- Бач, який! Діти он історією цікавляться, а ти все про ремінь. Певно, забув своє, яким шибайголовою сам був?

 Із лазу з’явилися Надійка й Мишко, на їх заспаних лицях був вираз вини. Надійчина мати вхопила доньку на руки й стала плачучи цілувати.

 До острівка, гуркочучи і розтинаючи осоку підійшов всюдихід рятувальників. Звідти виглянув усміхнений майор.

- Ну, що рибачки, наловили пуголовків? Гарненько замаскувалися. Я вже мав вертоліт викликати.

Розпихаючи всіх до дітей підбіг лікар, тримаючи наперед себе сумку з медикаментами.

-  Всі здорові? – Він став оглядати дітей. Військові дали гарячого чаю й накинули на дітей бушлати.

 - Ого, по нас який транспорт прислали. Ще й либонь у новинах покажуть. - Мишка аж розпирало від задоволення. – Грек і Товстий луснуть із заздрощів. Хлопці весело видряпались на всюдихід. Той засвистів потужними дизелями й вирушив у напрямку села.

 В селі на подвір’ї дільничного копошились якісь люди. Василько розгледів, як молодий шериф, Максим Петрович саджав до поліцейської машини двох громил у наручниках. Ольга стояла на ганку з тіткою Калиною й про щось розмовляли.

Коли машина з арештованими від’їхала, Максим вийшов назустріч всюдиходу. Військові передали дільничному врятованих. Веселун майор поплескав Василька по плечах.

- Ну дивись хлопче більш не лізь у ті болота, бо ще жаба копне, а кропива штани попече. Пильнуй їх, лейтенанте, бо хлопці вогонь, та й дівчина нівроку.

 Військовий віддав честь і стрибнув на машину. За мить машина гуркочучи двигунами зникла за рогом.

- Ну що хлопці з дівчатами, наробили ви всім клопоту. Але дякую вам велике діло зробили. Не дали бандитам втекти.

- Та, нема за що, - виступив вперед Мишко.

- Ну тоді мерщій по домівках. Та дивіться мені...  А то послухаю майора й кропиви в штани…

 Діти гайнули по домівках.

У той же день, під вечір, четверо друзів сиділи під старою сосною й обговорювала свої пригоди.

- Я ніяк не збагну, чого ми туди в схрон полізли?

- Холодно стало, от і полізли.

- А хочете побачити, як зараз нова зірка спалахне. – Надійка, на диво, вільно вимовляла ту, таку непіддатливу для неї літеру «р».

- Тю на тебе, Надійко! Ти що астрономом стала?

- Дивіться он туди!

 Хлопці неохоче задерли голови. Над ними висів здоровенний надутий місяць. Його бліде світло розпливалося над усім небом і спадало на потемнілі поля.

- Місяць такий ясний, що звичайні зорі погано видно, а ти хочеш щоб ми  ще й нову побачили.

- Дивіться!

 Від Місяця відділився золотистий промінь, він розітнув вечірнє небо й зник у глибині космосу. За декілька хвилин, в тому місті куди подівся промінь, спалахнула яскрава зоря, вона збільшувалася ніби спалах феєрверку. Ще кілька хвилин хлопці милувалися неповторним явищем. Потім все розсіялося й зникло.

- Їм таки вдалось! - захоплено, вимовила Надійка.

- Ти це про кого?

 Надійка тільки загадково посміхнулася й пішла до села.

- Що це з нею?

 Миколка знизав плечима й покрутив пальцем коло виска.

- Ти часом не той… не віщунка? – Наздогнав її Мишко.

- Прямо, Ванга якась, - дражнив дівчинку Миколка.

- Може й віщунка, а може і Ванга, - розсміялась дівчинка й розкинувши руки побігла по вигоні до села. Хлопці наперегони подалися за нею. А зверху, в нічному небі, наввипередки з дітьми біг красень, повний місяць і весело мерехтіли мільярди розсипаних зір, освітлюючи їм дорогу до села.

Кінець

Примечания

1

Чуксулуб – назва кратера на півострові Юкатан, у Мексиці. Діаметр кратера 180 км і глибина 900м. По версії вчених, саме цей кратер залишив метеорит, що знищив динозаврів, 65 млн. років тому.

2

Бовтиський – кратер в самому центрі України біля села Бовтишка, Кіровоградської області. Діаметр 20 км. Науковці сходяться на думці, що два метеорита впали одночасно.

3

Восени 1907 року на подвір'ї козака Кошеля з села Мізин було знайдено великі кістки. Новина швидко поширилася і зацікавила археологів. Як з'ясувалося згодом, тут знаходилося поселення давніх людей (кроманьйонців доби пізнього палеоліту)...

4

Меандровий орнамент — декоративна звивиста лінія, що є неперервною і формує мотив, що повторюється. Меандр був особливо популярний у стародавній Греції, де використовувався для прикрашання архітектурних елементів, у мозаїці, для прикрашання посуду. Меандри вважають про-свастикою індоєвропейців.

Одне з перших у світі зображень меандру відоме з