Танок драконів - Джордж Мартін

Королева Селіза знову пирхнула.

— А три весілля дуже легко перетворити на чотири. Давно час видати оту панянку Вал, лорде Сноу. Я вирішила, що вона вийде за мого доброго й відданого лицаря, сера Патрека з Королівської Гори.

— А Вал уже про це повідомили, ваша світлосте? — поцікавився Джон.— У вільного народу заведено, щоб чоловік, якщо жадає жінку, украв її і довів свою силу, метикованість і мужність. Залицяльник ризикує отримати доброї лупки, якщо його впіймають її родичі, а якщо наречена вважатиме його не гідним її, ризик ще зростає.

— Дикунський звичай,— зронив Аксель Флорент.

Сер Патрек лише хихикнув.

— Ніхто ще не мав підстав сумніватися у моїй мужності. А тим паче жінка.

— Лорде Сноу,— скривила губи королева Селіза,— оскільки леді Вал не знайома з нашими традиціями, пришліть її, будь ласка, до мене, щоб я могла пояснити їй обов’язки шляхетної леді щодо її лорда-чоловіка.

«Уявляю, яка це буде мила зустріч». Цікаво, думав Джон, чи з таким самим завзяттям королева намагалася б видати Вал за одного зі своїх лицарів, якби знала її ставлення до королівни Ширін.

— Як зволите,— мовив він,— але якщо дозволите мені висловити свою думку...

— Не треба. Можете йти.

Прихиливши коліно, Джон Сноу уклонився, а потім вийшов.

Сходинки він перестрибував через одну, дорогою киваючи гвардійцям королеви. Її світлість розмістила вартових на всіх сходових майданчиках, щоб берегли її від кровожерливих дикунів. На півдорозі згори почувся голос:

— Джоне Сноу!

— Леді Мелісандро? — озирнувся Джон.

— Потрібно побалакати.

— Потрібно? — («Не думаю»).— Міледі, на мене чекають обов’язки.

— Саме про ці обов’язки я й хочу побалакати,— вона рушила вниз, метучи подолом шарлатної спідниці по сходах. Враження було таке, наче вона пливе.— Де ваш деривовк?

— Спить у мене в кімнаті. Її світлість не хоче його бачити біля себе. Переконує, що він лякає королівну. А оскільки тут Борок зі своїм вепром, я не дозволяю Привидові бігати вільно.

Щойно повернуться фургони, які перевозять клан Тюленебоя в Сіроварту, шкуромін поїде разом із Сореном Щитоламом у Скеледвері. А доти Борок оселився в одному зі старовинних гробівців поряд із замковим цвинтарем. У товаристві мертвих, схоже, йому краще, ніж у товаристві живих, а вепр залюбки риється в пошуках корінців поміж могил, подалі від інших тварин.

— Це чудовисько завбільшки з бугая, ікла в нього — як два мечі. Якщо відпустити Привида, він почне на нього полювання, а у висліді хтось із них загине, ба й обидва.

— Борок — найменша з ваших проблем. Цей похід...

— Одне ваше слово могло би похитнути королеву.

— У цьому Селіза має рацію. Нехай помирають. Ви їх урятувати не в змозі. Кораблі ваші пропали...

— Ще шість лишилося. Це більш як половина флоту.

— Кораблі ваші пропали. Всі. Не повернеться ніхто. Я бачила це в полум’ї.

— Ваше полум’я й раніше помилялося.

— Це я помилялася, визнаю, але...

— Сіра дівчинка на загнаному коні. Кинджали в темряві. Королевич обіцяний, народжений серед диму й солі. Мені видається, що ви тільки те й робите, що помиляєтеся, міледі. Де Станіс? Що з Тарарахом і списосудженими? Де моя сестра?

— Ви отримає відповіді на всі свої питання. Зверніть очі до неба, лорде Сноу. А коли отримаєте відповіді, пошліть по мене. Зима вже на порозі. Я — ваша єдина надія.

— Надія для дурнів,— мовив Джон і, розвернувшись, пішов геть.

Надворі тупцяв Шкіряк.

— Повернувся Toper,— повідомив він, побачивши Джона.— Його батько вже облаштував своїх людей у Дубощиті й сьогодні по обіді повернеться з вісімдесятьма вояками. Що сказала бородата королева?

— Її світлість не може нам допомогти.

— Занадто заклопотана висмикуванням волосся на підборідді, еге ж? — сплюнув Шкіряк.— Байдуже. Тормундових людей разом з нашими буде достатньо.

«Можливо, щоб дістатися туди — і справді достатньо». Але Джона більше непокоїла дорога назад. Повернення сповільнюватиметься тисячами вільних людей, серед яких чимало хворих і охлялих від голоду. «Людська ріка, яка тече повільніше, ніж замерзлі ріки». Валка стане вразливою. «У лісі мертвяки. У воді мертвяки».

— Скількох буде достатньо? — запитав Джон у Шкіряка.— Ста? Двохсот? П’ятисот? Тисячі?

«Ліпше взяти більше людей чи менше?» Менший загін швидше доїде до Крутодому... але який сенс іти туди з мечами, але без харчів? Послідовники Куми Кротиці вже в такому стані, що їдять власних мерців. Щоб їх нагодувати, потрібно привезти багато фургонів і возів, а до тих потрібні тягловики — коні, воли, собаки. А з возами летіти через ліс не вдасться — доведеться повзти.

— Ще багато чого слід обміркувати. Всіх повідомити. Прошу всіх ватажків зібратися з початком вечірньої варти у Щитодворі. Доти вже Тормунд має повернутися. Де мені знайти Тореґа?

— Він, швидше за все, з маленьким чудовиськом. Кажуть, йому подобається одна з мамок.

«Йому подобається Вал. Її сестра була королевою, а чим вона гірша?» Тормунд колись хотів стати королем-за-Стіною, але Манс його перевершив. Toper Тичка, можливо, плекає такі самі мрії. «Краще вже він, ніж Герик Королівської Крові».

— Тоді нехай,— мовив Джон,— побалакаю з ним пізніше.

Він звів очі угору, вище Королівської вежі. Стіна була тьмяно-біла, а небо над нею — ще біліше. «Небо як на сніг».

— Моліться, щоб знову не почалася завірюха.

Біля зброярні стояли на варті, тремтячи, Маллі та Блоха.

— А вам не краще сховатися від вітру всередині? — поцікавився Джон.

— Це було б чудово, м’лорде,— озвався Фулк Блоха,— але вашому вовкові сьогодні не до вподоби товариство.

— Він хотів мене куснути, ага,— погодився з ним Маллі.

— Привид? — вражено перепитав Джон.

— Він-він, якщо тільки ваша милість не має якогось іншого білого вовка. Я його ще таким не бачив, м’лорде. Він наче здичавів, кажу вам.

І він не помилявся — Джон отримав цьому підтвердження, щойно переступив поріг. Великий білий деривовк не хотів лежати. Він бігав з кутка в куток зброярні — туди-сюди повз холодну кузню.

— Заспокойся, Привиде,— заговорив до нього Джон.— Сядь. Сядь, Привиде. Сядь!

Та коли спробував його погладити, вовк наїжачився й вищирив зуби. «Це все клятий вепр. Навіть тут Привид відчуває його запах».

Мормонтів крук теж виявляв неспокій.

— Сноу,— раз у раз кричав птах.— Сноу, Сноу, Сноу.

Джон відігнав його, попросив Шовка запалити коминок, а