У серці пожеж - Юлія Майр
Меліса роззиралась довкола з дитячою цікавістю. Вона була надто заклопотана своїми турботами щоб перейматися новинами про пожежу. Та зараз їй кортіло дізнатися більше про це місце. Кому належали покинуті й знищені вогнем речі? Що було надруковано у цих стінах, і куди перенесли друкарню?
Врешті дівчина натрапила на недопалок свічки, можливо, навіть тієї самої, що спричинила пожежу. Не задумуючись, Меліса запалила тоненький ґніт, освітлюючи простір м’яким теплим сяйвом. Ізевель, напевно, був не в захваті, проте вона навіть не озирнулась, а натомість почала приглядатися до кам’яної підлоги, вкритої густим шаром пилу. Ось її сліди – світлі клаптики на килимі сажі, ширші відбитки - кроки Ізевеля, а далі тягнеться вичовгана смужка, ніби стежка, якою пройшло кілька людей.
Меліса стримала своє бажання запищати від радості, навіть не озвалась до Ізевеля, лише мовчки махнула рукою й вказала на відбитки кроків.
Хлопець кивнув і перший пішов за слідом. Дівчина не спускала очей зі свічки, що освітлювала їм шлях. Вогонь любив свободу, і вона знала, на що він здатен.
Врешті вони натрапили на сходи, що вели донизу. Ізевель озирнувся, зблиснувши сяйливими очима. «Я ж казав про підвал», - бриніло в його погляді. Теплі пальці обхопили долоню Меліси й обережно потягнули за собою.
Вона переступала сходинки якомога тихіше. Кожен ледь чутний шерех розривав тишу мов гуркіт грому. Серце тріпотіло у грудях як схоплений метелик.
Вони спустилися вже на два поверхи нижче, та все продовжували йти, занурюючись у пітьму й сирий холод, до яких долучилися далекі голоси.
- Гаси свічку, - прошепотів Ізевель, торкаючись вустами її волосся.
Меліса швидко загасила полум’я, радіючи, що хлопець не бачить її спантеличення.
Вони знову опинилася у довгому коридорі. Однак цього разу густа темрява була розсіяна м’яким світлом, що лилося з прочинених дверей за двадцять кроків від них, а на стінах виднілися силуети людей.
Ізевель мовчки притримав Мелісу за лікоть. Вони не ризикували підходити ближче.
- Як мене дратує це зібрання ідіотів. Ти чув, що Флорен заявив сьогодні перед радою? Він хоче скоротити торгові шляхи! - вигукнув хриплий голос. Тінь на стіні обурено змахнула руками.
- Мені це теж не подобається.
Меліса впізнала у другому чоловікові Алістера Кадела. Він говорив спокійно, проте в його словах бриніла стримана лють.
- Най би підіймав свої податки хоч до небес! Ми б їх виплатили. Але ж скорочення торгівлі – це божевілля. Який їм з того зиск?– озвався перший і з гуркотом усівся на стілець.
- Такий же, як зі спалення моєї друкарні, - відказав третій голос, дзвінкий і молодий.
Меліса аж закусила губу від цікавості. То пожежа не була випадковістю? Тепер зрозуміло, чому володар клану не збирається відновлювати кам’яниці.
- Ти всього лише писав правду, - поблажливо мовив Кадел. – Позатим тут досі затишно.
- Ще б пак! - пирхнув власник друкарні. – У кращі часи ми випили тут не одну пляшку вина.
- Шкода, що Кавері не прийшов. Невже злякався? – втрутився знову перший голос, той, що так сильно обурювався на початку.
Меліса подумки повторила почуте ім’я. Хто ж такий цей Кавері?
- Може, дружина не пустила, - замислено протягнув Кадел. – Евлін вагітна. - «Ну звісно ж, дала Евлін!» - Меліса подумки ляснула себе по лобі. Маєток у горах, де її віддали як рабиню, належав лорду Кавері та його прекрасній дружині.
- Привітаємо його наступного разу, - сказав власник друкарні. – А тепер до справи. Що нам робити із цим Флореном?
- Я б сказав відрізати йому язика, але, на жаль, тоді ми потрапимо до в’язниці, - мовив перший.
- У всіх є грішки, особливо у лордів, - замислено додав Кадел. – Треба знайти щось на нього. Щось таке, що змусить його сидіти тихо і не висовуватись.
- Це не допоможе, - зітхнув третій. – Ти ж бачиш, що правда на боці сильніших. Володар клану захищає своїх блюдолизів. Та й проблема не у Флорені. Заткнемо його – з’явиться інший.
- То що пропонуєш? – запитав Кадел, міряючи кімнату повільними кроками. Його тінь ковзнула на стіні сірою смугою.
На мить запала дзвінка тиша, розбавлена лише вкрадливими шерехами.
- Підірвати основний шлях, - зрештою мовив власник друкарні.
- Що? – вигукнув перший чоловік. І разом з ним застиг Кадел, зовсім неподалік від дверей. Меліса навіть могла бачити рукав його камзола.
- Якщо виникнуть проблеми з основним шляхом, володарю клану доведеться користуватися нашими, тож він не зможе їх закрити. А ми, користуючись ситуацією, вимагатимемо довгострокових гарантій, років так на десять.
Власник друкарні говорив чітко й рівно, мов би давно все спланував.
- Ти хоч уявляєш що пропонуєш? – знову озвався перший.
- Зачекай, - вгамував його Кадел і звернувся до іншого. – Звучить гарно, але як ми це зробимо? Перекрити основний торговий шлях майже неможливо.
- Можемо обдумати це до наступної зустрічі, - спокійно відказав чоловік.
- Чи не краще обговорити все зараз? Зрештою, для цього ми й зустрілися. - запитав перший.
- Нам не варто затримуватися надовго. Володар досі не спускає з мене очей, - сумно пояснив третій.
- Тоді виходимо по черзі.
Не встигли слова Кадела долинути до вух Меліси, як Ізевель одразу ж потягнув її за рукав. Треба було вшиватися.
Вони проминали сходи так тихо, як тільки могли. Пітьма, просякнута попелом, значно ускладнювала їхній шлях, та відлуння кроків за спиною змусило пришвидшитися. Серце Меліси застигло у холодному страху, аж доки вона не вдихнула свіже вечірнє повітря, лишивши кам’яні стіни позаду.
- Сюди, - сказав Ізевель та одразу ж потягнув її за ріг будівлі.
Мить по тому з колишньої друкарні вийшов Алістер Кадел. Він мовчки застиг на порозі, вдивляючись у небо, помережане зорями. Обличчя сховалось у сутінках, лиш зблиснули жовті зіниці. Про що він думав? Що шукав у нічному небі?
