У серці пожеж - Юлія Майр

 Ізевель, не гаючи часу, кинувся до громіздкого столу з темного дерева, де охайною купкою склалися ділові папери.

- Що мені робити? – розгублено запитала Меліса. За вікном прогриміли гучні постріли, перемішані з захопленими вигуками далів. Довгождані феєрверки розквітли в нічному небі.

- Трясця, - вилаявся хлопець. Довгі пальці спритно перебрали папери на столі, а тоді взялися за шухлядки. – Поглянь, що там у шафках. Маркус казав тобі, що потрібно шукати.

 Меліса слухняно підійшла до найближчої шафи, заставленої книжками. Маркус якось попереджав, що таємні папери можуть ховатися між сторінками грубих фоліантів, тож дівчина не придумала нічого кращого, як витрусити їх. Спітнілі руки лишали мокрі сліди на білому папері, а серце вискакувало з грудей.  

 За спиною пролунав гучний ляскіт металу, що змусив дівчину здригнутися. Ізевель якимось дивом відімкнув замок на тумбі під столом. «Так і посивіти можна», - вжаснулась подумки Меліса і продовжила свої пошуки. Вона перевірила кілька полиць, та не знайшла нічого. Феєрверки вже не вибухали, тривожна тиша за вікном нагадувала, що пора вшиватися.

- Нічого нема, - простогнав Ізевель й ляснув по столу зі злості.

- У мене теж, - зітхнула Меліса, і раптом з книжки, що вона перегортала, вилетів клаптик паперу.

- Що там? – Ізевель миттю опинився за спиною.

- Дванадцять і шість, - прошепотіла дівчина, вглядаючись у вицвіле чорнило, що ледь проглядалось у слабкому сяйві свічки. Це було щось важливе. Меліса прикусила губу ледь тамуючи дрібний дрож, що пройняв усе тіло. Що ж означають ці цифри?

- Не густо, але вже щось, – зітхнув дал й обвів кабінет розпачливим поглядом. – Сховай усе назад як було, і забираємось звідси.

 Одним змахом руки він змусив свічку згаснути, лишивши по собі тоненьку цівку диму. Меліса поставила книжки на місце, тамуючи гірке відчуття, що засіло в її грудях слизьким змієм. Попри обережність, вона була певна, що Кадел помітить їхню присутність в кабінеті.

- Браслет, - згадала вона саме вчасно.

- Кидай його сюди, - прошепотів Ізевель, вказуючи на килим посеред кімнати. І, ледве дівчина жбурнула червоне плетиво, дал схопив її за руку. - Усе, забираємось звідси.

 Темрява коридору огорнула їх тривожною тишею. Дівчина подумки лічила усі господарські кімнати, які вони проминали, і зітхала з полегшенням кожні десять кроків, що наближали їх до безпеки. Тепла долоня Ізевеля охопила її пальці міцно, але лагідно, розсіюючи крижані лещата страху.

- Ти впевнений, що Кадел запідозрить Еріка? – озвалась Меліса ледь чутно. Її голос тремтів від напруження. – А якщо хлопець пішов дивитися на феєрверки разом з усіма?

- Не пішов. Про це теж подбали, - коротко пояснив дал, і дівчина не стала його розпитувати, хоча в її голові кружляла сотня запитань.

 Коли вони опинились в порожньому холі, освітленому багряним сяйвом свічок, Ізевель зупинився й втомлено притулився спиною до стіни. Його тепла рука відпустила долоню Меліси, й дівчина ледь стрималась, щоб не затримати цей доторк іще хоч на мить. Льодяна пустка пробігла від її пальців до самого серця, лишаючи по собі відчуття тягучої жаги зігрітися. Вона обхопила себе руками, щоб приховати тремтіння, й застигла в пів-кроку від хлопця, вдихаючи знайомий деревний запах.

- Нас не зловили, це вже добре, - мовив він й натягнуто усміхнувся, та в його погляді бринів смуток. Мокрі від поту світлі пасма кумедно стирчали на голові, навіваючи давні спогади. Перед очима Меліси промайнуло усміхнене обличчя Марко, що струшував сніг з чола. У його лагідних обіймах із присмаком морозу можна було сховатися від усього світу. Серце болісно стиснулось, пропустивши удар. Ізевель був дуже схожим на її давнього друга, її перше кохання.

- Що будемо робити далі? - запитала вона хриплим голосом, намагаючись утримати уламки душевної рівноваги.

- Я вийду в сад, де всі гості. А ти повертайся на кухню, - тихо відказав Ізевель.

- Але що далі? – повторила Меліса, впиваючись в дала стривоженим поглядом. Її цікавило власне майбутнє. Їхні пошуки не дали результатів. Жодних зачіпок, якщо не рахувати дві цифри, записані на папірці. І що з цим тепер робити?    

- Ти візьмеш вихідний наступного тижня? – запитав хлопець і, дочекавшись кивка, продовжив. – Тоді зустрінемось у майстерні. Маркус скаже, що робити далі.

 Меліса скривилась не в захваті від чергової зустрічі з цим небезпечним чоловіком.

- Гаразд, - зітхнула вона. – Бувай.

- Бувай, крадійко, - кинув їй услід Ізевель, змушуючи усміхнутися. Усі події довгого дня лягли на її плечі важкою втомою. Та Меліса мусила визнати, що попри невдачу, відчула нотку полегшення. Їй зовсім не хотілося руйнувати долю своєї «не родини».