У серці пожеж - Юлія Майр

Задум із бібліотекою виявився доволі помічним. Меліса закінчила свою роботу так швидко, як тільки змогла й одразу ж побігла до бібліотеки. Кодекс законів вона знайшла вмить — бачила подібний у Маркуса. Щоправда тоді дал не показував їй розділ про спадок. Дівчина із нервовим тремтінням гортала пожовклі сторінки й бігала очима від одного пункту до іншого, доки не знайшла те, що шукала.

— Як велено іще за часів Старшої крові спадок передається старшим дітям, — мовила вона самими губами, й перегорнула сторінку далі. — Коли всі сини — першим двом синам. Коли всі дочки — першим двом донькам. Коли різного роду — старшому сину та старшій доньці аби не гнівити закони природи.

 Меліса зітхнула, згадуючи, що їй розповідала Хельга у маєтку серед гір. Справедливий розподіл: старшим все, а молодшим нічого. Та дівчина мусила читати далі:

— І нікому не дано право змінювати цей лад: ані володарю, ані жрецю, ані іншому далу — з жодного поводу. Тільки по смерті спадкоємця спадок його може бути відданий іншому, та в першій черзі мають стати нащадки покійного, себто старші діти.

Меліса іще кілька раз перечитала останні речення. Оце так несподіванка. І як Маркус хотів повернути спадок? Хоча краще спитати, як його предок взагалі міг втратити спадок, коли тут чорним по білому написано, що такий порядок ведеться з давніх часів. І з жодного поводу не можна позбавити спадку. Та й навіть по смерті спадок мав би перейти його дітям, а згодом і Маркусу. Щось тут не клеїться.

— Що ти тут робиш?

Меліса здригнулася з несподіванки. Невже вона так замислилась, що не почула кроків у коридорі. Трясця, так можна втрапити в халепу. Хоча, опинившись під прицілом жалючого погляду Ейнара, вона швидко збагнула, що вже матиме неприємності.

 З усіх синів Кадела її мав зловити саме цей — вічно похмура копія батька у чорному, під стать настрою, камзолі, із золотою нашивкою.

— Я тебе питаю: що ти тут робиш, — повторив хлопець, схрестивши руки на грудях.

— Читаю закони, — кивнула Меліса на кодекс і почала белькотіти далі: — Вибачте, шановний дале. Я знаю, що це заборонено, і мені дуже шкода…

— Звідки ти? — перервав її Ейнар, ступаючи ближче. В зміїних очах промайнув цікавий блиск, від чого в Меліси мурашки поповзли по шкірі.

— Зі Східних кресів, — відказала вона перше, що прийшло в голову.

— Як давно ти працюєш в Астурі?

«Це що допит?» — подумала Меліса з сумішшю страху й роздратування.

— Три роки. У дала Маркуса. Я спершу прибирала та потім перейшла на кухню. А потім дал Маркус порадив мене сюди. Я добре печу, — мовила вона рівним голосом. На щастя, цю байку Маркус змусив її завчити на пам’ять.

 — І відколи це Маркус став поціновувачем випічки? — гмикнув Ейнар, мружачи очі.

 Меліса завмерла в нервовому очікуванні, не знаючи, що відповісти. Третій син Кадела уже не перший рік працював у консульстві й нерідко мав справи з інтригами. Його увага небезпечна.

 Ейнар, здавалося, замислився, та за мить тонкі уста вигнулись в усмішці, й він врешті порушив тишу:

— Ти — його коханка, чи не так? Це пояснює твою свавільність.

Щоки Меліси спалахнули, проте не від сорому, а через обурення. Вона — коханка Маркуса. Най буде так, якщо це допоможе позбутися Ейнара, але ж як не хочеться визнавати такі принизливі речі. Та ще й неправдиві.

Її врятував Етельстан, що саме проходив повз.

— Ейнаре, ти не бачив батька? — запитав він, відволікаючи увагу брата.

— Ні.

— Стелли теж немає. Сьогодні чи не вперше обідаємо самі, — мовив він і зробив те, чого Меліса зовсім не очікувала — скуйовдив братові волосся з пустотливою усмішкою на обличчя. — Ходімо, Ейні. Я після цього засідання ладен з’їсти цілого одайра.

 Ейнар лиш зітхнув та на останок кинув Мелісі:

— Тобі не можна тут бути.

 Дівчина покірно схилила голову, а подумки відмітила: «Навіть говорить як батько». І, згадуючи про Кадела, куди він подівся? Чи не пішов на ще одну таємну зустріч? І що ж вони вирішили з тими торговими шляхами?

 Меліса глибоко вдихнула, намагаючись навести лад в думках, що нагадували пожежу — як не гаси, то там то там спалахують нові вогні.