У серці пожеж - Юлія Майр

За мить дівчина вже крокувала мощеними вуличками, оминаючи калюжі. Над головою промайнула широка тінь — поштовий грифон. Меліса вже навчилася впізнавати їх за блиском срібних оздоб, що нагадували збрую коня.

 Перехожі навіть не підвели голови. І дали, й люди простували далі з однаково заклопотаним виразом, лише вирізнялося їхнє вбрання. Може й Меліса колись звикне до життя в Астурі. Якщо, звісно, не доведеться тікати.

 Дівчина струснула головою, відганяючи дурні думки. Уперше за довгий час у неї з’явилась можливість відпочити. І вона мала право скористатися своїм вихідним.

— Почнемо зі Східних кресів, — мовила Меліса сама до себе, направляючись в бік мальовничої мальовничої зеленої місцевості.