Приручити Дикого - Анна Лященко

Раян

Сьогодні я вперше побачив Караду після нашої розлуки. Всередині все скрутило, і я ледве стримався, щоб не підбігти до моєї дрібної та не впасти перед нею на коліна. Як же хочеться її обійняти! Але я змушую себе сидіти спокійно, хоч навіть і не намагаюся слухати, а тим більше конспектувати лекцію.

- Деяне, будеш відповідальним за конспекти. Я цією фігнею маятися не збираюся.

- Нас не наймали за тебе вчитися! Високість…

- Ви ж не хочете, щоб мене відрахували раніше? Без наречених залишитеся! Тож приноси користь Батьківщині!

- Добре, — невдоволено бурчить Деян, але слухняно втикається у конспект і щось старанно записує.

- Так, ти... Соко?

- Роксі.

- Без різниці. Отримаєш книжки у бібліотеці. І повісьте на себе якісь стрічки, щоб я вас відрізняв!

- Та ти нахабнів, принц!

- Не зли, бо відкушу одному з вас вухо і точно тоді не переплутаю!

Мої "друзі" в шоці від моїх слів, але не обурюються.

- Соко, я люблю сиру та дуже свіжу печінку. Щонайменше тричі на тиждень ти мені її приносиш на сніданок. Все зрозуміло?

- Та де я її візьму?

- Це моя проблема? Хоч полюй, хоч кради. Без печінки я на заняття не ходок. Три. Рази. На тиждень. Запам'ятав? Не складно, можу на пальцях показати, — говорю я зло, і згадую мою дрібну.

Ричу. На що відразу реагує лектор.

- Що саме Вас розлютило, Раяне?

- Принц Раян, – автоматично виправляю викладача, чим викликаю його роздратування.

- Може мені ще звертатися до Вас – Ваша Високість?

Окидаю препода скануючим поглядом і недбало кидаю:

- Дозволяю. І навіть дозволю Вам сидіти в моїй присутності, містере Гроумель, якщо не помиляюся?

Я дивлюся на мою дрібну і відчуваю як розтікаюся в калюжку. Яка ж вона все-таки гарна! І мені настільки добре і спокійно поряд з нею, що просто не розумію, як я міг бути таким ідіотом і приховувати від неї правду! Розкажи я їй все ще вдома і зараз, швидше за все, ми були б вже одружені! Я міг би торкатися до неї, проводити язиком по її тілу, пробувати на смак у різних місцях...

- Принц Раян!

Голос викладача різко і грубо виводить мене з солодких мрій і повертає до суворої реальності.

- Ммм? - я ще не зовсім повернувся з мрій насправді, тому реально не розумію, що від мене хоче ця степова ящірка.

- Ви напевно краще за мене знаєте, як поводитися на дипломатичному обіді, раз витає думками десь далеко від цієї аудиторії!

- Так, містере Гроумель. Звичайно, краще. Я неодноразово був на них присутній, на відміну від Вас.

По аудиторії прокотився здавлений смішок, який одразу обірвався після рику викладача.

- То може Ви нам розкажете порядок подачі страв?

– Я? - щиро дивуюся. - Я думав це Ваша робота!

Цього разу вся аудиторія зайшлася сміхом, а Гроумель, що покрився від злості плямами, закричав, зриваючись на фальцет:

  - Геть з аудиторії!!

– Причина?

- Що?

- Чи сформулюйте причину видалення мене із занять?

- Ви не бажаєте підкорятися? Тоді я піду!

- Ваше право, — знизую плечима. — Але оскільки Ви не провели повну пару, я думаю, Вам цей час не зарахується для оплати. А, судячи з Вашого зовнішнього вигляду, — зневажливо окидаю поглядом його хоч і чистенький, але зшитий з дешевої тканини костюм, — гроші Вам потрібні.

Мої однокурсники валяються під столами, і Гроумель, що вже повністю побагровів, вилітає з аудиторії, а я тільки знизую плечима без тіні посмішки на обличчі. Я не збирався його підколювати чи ображати. Я просто констатував факт.

Ось тільки Карада на мене так подивилася, що мені стало соромно.

Але я не придумав нічого кращого, як нахабно посміхнуться у відповідь. Ідіот! А як же план завоювання дрібної принцом Раяном?

Подумки надавав собі ляпасів і до кінця занять поводився як степова ящірка в зимовій сплячці. І лише з сумом спостерігав, як МОЯ Істинна оглядає кожного самця в аудиторії у пошуках того, до кого її тягне. А в тому, що саме так і відбувається, я не сумніваюся, бо сам відчуваю те саме. Ось тільки я знаю хто є предметом мого обожнювання, на відміну від дрібної.

Наприкінці занять з важким зітханням виходжу з аудиторії та прямую до нашої резиденції. Мало того, що мої ноги відмовляються рухатися в протилежний від моєї Істинної сторону, так і в нашій резиденції мене чекає наглядач, напевно вже поінформований про мою суперечку з викладачем. Кай мав достатньо часу, щоб придумати мені покарання.

Як далеко може зайти його фантазія?

Напевно, для повноти відчуттів, що день явно не мій шлях до нашої резиденції мені перегородив посланець. Мене викликають до ректора? Степова ящірка Гроумель нажалівся на мене начальству!!

З яким задоволенням я вирушив би до ректора додому! Нехай навіть для того, щоб отримати наганяй за мою сьогоднішню поведінку! Але посланець сказав чітко: з'явитися до офісу, до кабінету ректора. Зітхаю і вирушаю назустріч черговим неприємностям.

- Принц, містере Гроумель заявив, що Ви зірвали сьогодні його заняття, — спокійним, але суворим голосом одразу з порога заявляє мені ректор.

– Я зірвав? - щиро дивуюся. - Тобто це я викинув його з аудиторії? Чи, може, я порушив якісь правила етикету? Мабуть, вигадали щось нове і мені ще не відоме. Хоча я регулярно читаю «Дипломатичний Вісник», «Офіційний етикет» та «Політичний конструктив».

Почувши останню назву, ректор здивовано підняв брову:

– І навіть «Політичний конструктив»? Цікаво, хто ж прищепив вам інтерес до настільки ... е.. специфічного видання?

- Батько порадив. Як альтернатива мені було запропоновано «Військовий Кур'єр» та «Новини північних кордонів».

Сміємося разом із ректором, але не довго, бо до кабінету вривається Кай. Не вчасно принесла його повзуча ящірка!

- Раян! Що ти вже встиг натворити у свій перший навчальний день?

- І вам гарного дня, містере Кай! - відповідаю з усією люб'язністю, яку тільки зміг зобразити, заздалегідь передчуваючи в який сказ прийде мій наглядач. Не подобається йому, коли я його так називаю! Закипає миттєво! А мені подобається його дратувати, хоча це й загрожує.