Приручити Дикого - Анна Лященко

Карада

Я не розумію, чому хамське ставлення принца до нашого викладача отримало схвалення моїх однокурсників! Раян принизив містера Гроумеля перед студентами! Сподіваюся, це йому не зійде з рук, інакше я проситиму батьків, щоб мене перевели до іншого навчального закладу. Нехай навіть не такий престижний, але де з повагою ставляться до викладачів!

Щоправда, дипломатичний факультет є лише в Академії, але я можу піти на викладацький! А чому б і ні?! Я раптом спалахнула цією ідеєю. Адже мені сподобалося вчити Дикого. Уявляю себе в оточенні купи дітлахів, яким я щось пояснюю, навчаю розуму. І так стало добре! А якщо ще дехто з них буде нашими спільними, моїми та Дикого...

Ой! Я вперше замислилась над тим, що ми могли б бути сім'єю з Диким! Стало раптом так добре та спокійно від цієї думки. Дивно, я вже кілька разів відчувала подібні почуття, і щоразу мені здавалося, що Дикий десь поряд! Я оглядалася на всі боки в пошуках, але ніхто з оточення не викликав у мене емоцій.

Хіба що принц Раян. Але до нього я відчуваю лише огиду. Він неприємний мені! Ще з нашої зустрічі в бібліотеці королівства! Ніколи не забуду його обличчя, коли побачив на моєму столі «Фізіологію самців». Мені досі соромно! Я сподіваюся тільки, що він мене не впізнав, хоча часом ловлю на собі його погляд, від якого мені стає ніяково. У будь-якому випадку краще триматися від нього якомога далі!

Кай

Після тієї клоунади, яку принц влаштував на заняттях, а потім і в кабінеті ректора, я вирішив вжити заходів. Я поки не придумав, як саме покараю принца, але спустити на гальмах сьогоднішню поведінку я не можу.

Дорогою до резиденції посилено обмірковую ситуацію, але поки не спадає на думку нічого, що могло б хоч якось пройняти принца. Зате сам поступово розжарююсь, накручуючи себе.

Щойно ми повертаємося до нашої резиденції, і я перестаю стримувати емоції.

- Раян!! - гаркаю на принца.

- Що цього разу? – Раян зітхає так, наче це не він, а я довів викладача етикету до істерики.

- Ти в мене питаєш?? - я навіть не намагаюся впоратися з частковим оборотом, а золоте гаденя тільки здивовано оглядається на всі боки, знизує плечима і заявляє:

- А тут ще є хтось? Хоча… батько завжди незримо присутній поряд... – знову важко зітхає та продовжує вивчати свій манікюр.

- Дістав! Тиждень без обороту! - вибухаю я.

- Що?? Та до Некрилатих Богів! - миттєво реагує принц і від його незворушності не залишається сліду.

- Два тижні... - проте я раптом заспокоююсь, здається знайшов уразливе місце принца.

- Плював я на твої заборони! - зважаючи на все, і на етикет принц теж плював. Знову звертається до мене на «Ти», що в нього зазвичай означає крайню міру роздратування.

- Місяць. Продовжимо? Чи усвідомлюєш? - дивлюся на Раяна з усмішкою, і бачу, як принц стискає зуби та бореться з бажанням огризнутися. Ну давай, хлопче, додай собі покарання! Але Раян відвертається і йде, але, не стримавшись, бурчить собі під носа:

- Ненавиджу... Степова ящірка!

- Півтора місяця! - кажу йому слідом. По спині, що напружилася, бачу, що він мене почув. - З цього моменту обертатимешся і літатимеш тільки на заняттях.

Можливо, я надто жорстокий з ним, але Раян не йде на контакт. Після того, як він відверто розповів мені про свою дрібну, принц замкнувся і відмовляється розмовляти. З Карадою вони навчаються на одному факультеті та Раян щодня знаходиться поряд зі своєю Істинною, але це ніяк не покращує його настрій, скоріше навпаки.

Раян

Я в такому сказі, що насилу розумію, як не обернувся і не відкусив голову наглядачеві, як таргану. Чи перекусити його навпіл, як гірську козу? Чи може краще заковтнути цілком, як зайця?

Судячи з апетиту, що розгорівся в мене, я зараз у частковій трансформації. Дивно, я навіть не помітив… Я надто злий і погано контролюю себе. Але Боги! Здається, я знаю, хто зараз за все відповість.

– Соко! Де стрічка??? – не пощастило одному із братів. Сьогодні явно не його день!

- У Роксі... - вичавлює з себе бугай.

- Гаразд, живи... Підручники одержав?

- Так Роксі мав…

- Ви знущаєтеся?? Я так розумію, печінки також немає? - шиплю і частково обертаюся. Не те щоб я хотів налякати цього Соко-Роксі, знову забув хто зараз із них переді мною, але я справді голодний. Через візит до ректора я пропустив обід. Голодний золотий дракон, це дуже, дуже неприємно. Насамперед для оточення. А декому варто це запам'ятати...