Коли дивишся в безодню - Олег Євгенович Авраменко

відреагували і надіслали для перевірки одного з інквізиторів, що якраз патрулював Заборонену Зону й перебував найближче до Істри. По прибутті на місце йому залишалося тільки констатувати загибель Володислава, зібрати свідчення очевидців і доповісти про все керівництву. На цьому розслідування завершилося, і до офіційного звіту, звичайно ж, не потрапила інформація про те, що першого березня того ж року, через три дні після Прориву на Істрі, Метр зустрівся на Основі з бездітним подружжям і запропонував їм до всиновлення двомісячного хлопчика на ім’я Владислав, який згодом виявився вищим маґом.

Я повільно кивнула. Чоловікова розповідь справила на мене неабияке вреження. Та, якщо чесно, я ще не була переконана. За різними оцінками, чесельність усього людства наразі складає від 25 до 30 трильйонів осіб, а за такої запаморочливої кількості людей можливі й більш вражаючі збіги обставин.

Відчувши мої сумніви, Владислав силувано всміхнувся:

— Це ще не все, Інно. Найцікавіше міститься наприкінці звіту, в його останньому рядку.

— І що ж там?

— Підпис інквізитора, що збирав свідчення на Істрі. Це був… — він витримав ефектну паузу, а потім закінчив: — Рівал де Каерден.

Я приголомшено втупилась у Владислава.

— Та не може бути!

— А проте факт. Як тобі такий збіг?

Я розгублено похитала головою.

— Ні, це вже не збіг. Таких збігів просто не буває. Той малий Володислав точно… Хоча стривай! Тут щось не так. Адже з кінця сімдесят третього Рівал де Каерден перебував при герцоґові Бокерському. Як він міг навесні сімдесят п’ятого опинитися поблизу Істри, за тридев’ять Граней від Аґріса?

— Саме тієї весни міг, — відповів Владислав. — Хіба ти не знаєш, що з осені сімдесят четвертого до літа сімдесят шостого герцоґ мешкав на Лемосі?

— Та ні, знаю. В одному зі своїх листів він побіжно згадував про те, що два роки навчався в лемоській школі для шляхетних юнаків — це щось на зразок земного Ітона. Але я вважала, що й тоді Рівал залишався з ним.

— Не постійно. У січні сімдесят п’ятого Рівала де Каердена за Метровим наказом тимчасово було прикомандировано до Тебризького командорства — одного з тих, що відповідають за патрулювання Забороненої Зони. Оскільки Грань Тебриз розташована на протилежному боці Світового Кристалу від Лемоського архіпелаґу, Рівал скористався Колодязем, щоб скоротити шлях, і вже на початку лютого прибув до місця призначення. Там він прослужив до травня, а буквально через кілька днів після відрядження на Істру одержав наказ про повернення на Лемос. До речі, саме завдяки цьому епізодові з його кар’єри було знайдено мою рідну Грань.

— Як це?

— Дуже просто. Ти цілком слушно сумнівалася, що пошуки в архіві нам допоможуть. Насправді не ці документи привели нас до Рівала де Каердена — все було з точністю до навпаки. Власне, ідея про те, що він міг бути причетним не лише до твого викрадення, а й до мого, від самого початку носилася в повітрі, проте ніхто не розглядав її, бо всі були певні, що в той час Рівал не відлучався від герцоґа. А твій батько, єдиний, хто міг допомогти нам, донедавна й не здогадувався, що я також приймак… — Владислав з лагідним докором подивився на мене. — Ну, хіба ж так можна, Інночко? Герцоґ таки має вагомі причини боятися зустрічі з тобою. Нічого не розповідаючи про мене, ти фактично кажеш йому: а ось ця частина мого життя тебе не стосується, татусю, це не твоя справа. Гаразд якби йшлося про щось незначне, але ж я, сподіваюся, займаю важливе місце в твоєму житті. Невже ти не розумієш, якого болю завдаєш йому своєю нещирістю?

Я збентежено опустила очі. Мені стало дуже соромно — і не лише за свою черствість до герцоґа. Я раптом збагнула, що якби ще в перших листах розповіла йому про Владову проблему, то Істру було б знайдено набагато раніше — можливо, ще навесні.

— А від кого він дізнався про твоє всиновлення? — запитала я, не підводячи погляду.

— Від Маркеджані Торічеллі. Як я розумію, Сандрин брат обмовився про це як про щось загальновідоме, він навіть не підозрював, що тим самим зробив вирішальний крок у пошуках моєї рідні. Ну а герцоґ, перетравивши це, ввічливо поцікавився, чи не здається дивною відсутність у той самий час Рівала. Маркеджані негайно доповів про нові обставини батькові, а командор Торічеллі, звірившись із записами і переконавшись, що де Каерден справді перебував у відрядженні, вчора ввечері повідомив про все дядечка Ференца. Решта було справою техніки. Одержавши зачіпку, за ніч архіваріуси розшукали всю потрібну інформацію. І, до речі, ще один важливий факт: того дня, коли на Істрі стався Прорив, Рівал де Каерден перебував на патрулюванні в Забороненій Зоні. Вочевидь, він і врятував від нечисті малюка… тобто мене. Дядечко вважає, що так воно й було, оскільки Метр, подібно до інших Великих, волів робити все чужими руками. А згодом Рівал підлаштував усе так, щоб саме його відрядили на Істру для перевірки повідомлення князя Властимира. Таким чином, він мав можливість провести слідство у потрібному для себе напрямку і в разі потреби приховати деякі небажані для себе обставини.

Я збиралась була дещо додати, проте останньої миті передумала, вирішивши не псувати чоловікові свята. Коли його радощі трохи вщухнуть, він і сам здогадається, що Метр не просто передбачав можливість Прориву — він напевно знав, що Прорив станеться, а може, навіть точно знав, коли це трапиться. Однак не зробив нічого, щоб урятувати ні в чому не винних людей, а холоднокровно прирік їх на смерть задля досягнення своєї мети — переконати всіх у загибелі дитини, щодо якої мав далекоглядні плани. Поза будь-якими сумнівами, Рівал де Каерден отримав від Метра суворий наказ не втручатися в події, а лише скористатися нагодою й підмінити маленького Володислава іншим малюком — можливо, навіть живим…

Бідолашний Рівал! Як важко йому було жити з таким тягарем на совісті! Він бо ж не був байдужим і незворушним Великим, він був звичайною людиною, здатною мучитися й страждати. І коли через двадцять з гаком років за моїми братами, Сіґурдом