Порожнє небо - Радек Рак
Мадам дозволила Толпі сісти поруч із собою, і він міцно притулився до її теплої, із запахом ванілі, пахви. Груди Мадам тремтіли, коли карета із стукотом котилася бруківкою, а груди ці були по-справжньому буйні та дозрілі. На мить поміж палацами відкрилася вуличка, яка вела униз кількома уступами; в її глибині у світлі ліхтарів Толпі помітив кількох жінок, різнобарвних, немов метелики.
— Послухай мене, Толпі. Послухай мене уважно, — прошепотіла Мадам на вухо хлопцю. — Є в Любліні люди похмурі та збляклі, які бажають, щоб усе місто стало таким, як вони. Такі вже вони є — і край. Старий пан Геспер — один із них, і тому він може не захотіти зробити для мене місяць. А я лише прагну, щоб моє місто було красивим та сповненим барв. Ти, може, бачив мій дім? Він увесь обріс трояндами, навіть взимку, і всюди там літають метелики. З їхніх крилець мої цукерники виробляють це чудове пташине молоко — воно таке ніжне і легке, бо в ньому є шматочки неба, які метелики ловлять на свої крильця. А такі люди, як Ян Азриель Геспер, хотіли б бачити Люблін суворим та кам’яним, а більше за пташине молоко вони полюбляють перепічки із цибулею. Уявляєш собі, як би виглядав мій сад із місяцем, що заплутався у гіллі кедрів? Я б наказала обсипати його левкоєм — і вода у ставку зробилася б сріблястою. Але пан Геспер такого не дозволить. Толпі, якщо принесеш мені готовий місяць, то отримаєш стільки какао і стільки пташиного молока з метеликових крилець, скільки поміститься у тебе в животі та кишенях.
Толпі відірвав погляд від зубатих захисних мурів праворуч та трьох веж, з яких дві були величезні, а третя — напівкругла та присадкувата, як гном у трикутному капелюсі.
— А можна мені ще одне зараз?
— Ні, ласунчику, — розсміялася Мадам. — Принеси мені місяць. Мій дім ти точно впізнаєш. Ми вже приїхали, пан Геспер мешкає відразу за брамою біля тієї вулиці, у місці, де починаються Великі Сходи. До побачення, мій солодкий Толпі. Не кажи нікому нічого про нашу зустріч, гаразд? Нехай це буде нашою таємницею, моєю і твоєю, — і поцілувала його в маківку.
Приголомшений Толпі навіть не втямив, як опинився перед потрібною йому кам’яницею. Ніби уві сні закалатав стукачкою в низенькі дверцята із вправленою у них товстою шибкою; в носі досі відчував запах ванілі, а на собі — тепло м’якенького тіла Мадам. Ніхто не відповів, тож він постукав знову. Тільки після третьої спроби двері відчинила дебела стара пані в бігуді, що мала сонний вигляд.
— Добрий вечір. Я Толпі. Шукаю пана Яна Азриеля Геспера. Я розбив місяць…
VI. Як Толпі зустрів павучого бога
Ян Азриель Геспер не любив людей. Його дратували пошум вулиць, крики дітей на Великих Сходах, співи жаків-студіозів та голосіння перекупнів; тож він зачиняв вікна та запирав віконниці. А ще він не мусив роздивлятися гайворонів, які нахабно зазирали до його кімнати на піддашші кам’яниці на вулиці Ковальській під номером третім. Пташиська стукали в дерев’яні віконниці та насмішкувато реготали, кррра-ха. Тоді Ян Азриель Геспер ховав голову під подушки і засинав.
Спав він чимало, а сни мав чорні та без марень, але коли щось йому снилося, то він цілком керував тими видіннями і був у них Богом. Лише Богом, зрештою, він і міг бути, бо той, хто знає все, не може більше називатися людиною. Тож він зачинявся в кімнаті та слідкував за павучими стежинами.
Павучі долі випліталися по кутках і закамарках, під порогом та поміж мостинами, а старий рабин сидів непорушно та цілими днями не брав до рота їжі, яку приносила йому господиня, пані Марія Размус. Так він став Богом волохатих та довгоногих павуків.
Часом, уночі, коли гайворони вже вкладалися спати, старий рабин ішов до Замкової Брами і дивився вниз на нижнє місто, що саме засипало. Гомін дня гаснув — і гаснуло світло у вікнах. Здавалося, що тиша та темрява просочуються з великої синагоги Махаршала і загортають єврейський Люблін коконом сну. Геспер повертався додому, коли згасало останнє світло на Широкій, а небо над його головою поволеньки оберталося та роз’яснювалося зірками.
Коли Толпі побачив рабина вперше, той перебував у своїй павучій медитації. Двері до своєї майстерні він відчинив лише через кілька хвилин. У світлі ліхтаря на його обличчі, за окулярами, танцювали гострі сердиті тіні.
— Пані Маріє, зараз пів на першу, — заявив він сухо. Був невеличкий та бляклий, з полинялими очима, куценькою борідкою, рідкою та білою, мов пліснява, із темними плямами від люльки на губах. Рідкі волосинки він зачісував набік на лисий череп і, незважаючи на пізню пору, мав на собі зношений однобортний піджак.
— Цей хлопець прибув здалеку, — пояснила пані Марія. — Стверджує, що він розбив місяць.
Обличчя Яна Азриеля Геспера зробилося мертвотно-блідим, і малий чоловічок згорбився ще дужче, ніби на його худі плечі Бог накинув раптом ще років сорок.
— О, шмок[26]! — прохрипів він. — Коли?
— Три ночі тому, вдосвіта, — несміливо відповів Толпі.
— Пані Маріє, прошу нас залишити, — старий затягнув Толпі до кімнати, хватку мав залізну, а його дихання відгонило цибулею. Посадовив хлопчака на скрипляче ліжко. Те ліжко, стілець, комод, нічник, хрест на стіні, спертий дух старості та густе павутиння по кутках становили увесь світ Геспера. Очевидно, той, хто все знає, не потребує надто багато. Старий перевірив, чи добре зачинене маленьке чотиридольне віконце.
— Отже, сталося, — прошепотів. Губи мав сухі, пошерхлі. Говорив чітко, виразно, без єврейської наспівності. Як пан або ксьондз. — Погані сни мені снилися, погані та безпорадні, давно таких не було. Це тому ці змори вдосвіта… гайворони… — Ян Азриель Геспер безцільно вештався кімнатою. — Розповідай усе.
І Толпі розповів йому трохи не все. Було щось тверде, що нагадувало бабуню Славуню, у безбарвному погляді Геспера, під яким брехня не хотіла проходити крізь горлянку, і Толпі майже не виправдовувався й не перекладав вину на Сірничка. Але коли дійшов до зустрічі із Мадам, затявся, оповістка зробилась якоюсь сколоченою, і з напівправд та недомовок зліпив Толпі решту: що диявол зник, коли під’їхали дрожки, а дорогу до дому рабина показав йому фурман.
Ян Азриель всівся на стільці, набив люльку і сховався у хмарі сивого диму.
— Чарівниця Слава, сільська шептуха з кінця
