Українська література » Фентезі » Історія Юхима - Роман Квант

Історія Юхима - Роман Квант

Читаємо онлайн Історія Юхима - Роман Квант
а у забитому транспорті їй не зручно діставати мобільний телефон із сумочки, особливо, якщо вона однієї рукою тримається за поручень, щоб не впасти під час повороту чи різкого гальмування на світлофорі.

Далі на сцену виходило кілька людей з гітарами і почали співати пісні. Здебільшого виконували відомі пісні. Наступний номер був у стилі важкого року. Хлопці у чорних костюмах співали Ремштайн. За ними була найбільша підтримка. Прямо за ними вийшов на сцену невеликий чоловік у білому костюмі і заявив:

– А зараз на сцені відбудеться видовище, яке ви ще ніколи не бачили. Прямо тут і прямо зараз на ваших очах буде відбуватися читання поезії Франческа Петрарки під музику. Вітайте, ансамбль «Срібний дзвін»!

Оплески. На сцені зробилося темно, а за декілька секунд знову спалахнуло яскраве світло. У іскристому, штучному сяйві, стояло декілька людей, одягнутих у стародавні костюми середньовіччя: довгі, бальні плаття у жінок, старомодні костюми у чоловіків. Декотрі з них тримали в руці гітари. Світло знову згасло. На цей раз хтось серед публіки почав незадоволено шепотітись, аж раптом у темряві сцени почали виникати поодинокі вогники, що відкидали усі тіні в боки. Від цього стало зрозумілим, що це запалили свічки біля тих, хто сидів на стільцях перед глядачами. Жовтий вогонь свічок трохи освітлював одного чоловіка у довгому костюмі із широкополим, ковбойським капелюхом. Він тримав у руці аркуш паперу.

Усі затихли, очікуючи, коли почнеться сама вистава. Чоловік так і стояв на сцені, коли раптом заграли на гітарі. Спочатку, мені здалося, що це була гітара. Але придивившись до тих, хто грав, я подумав, що то була лютня. Декілька жінок і чоловіків ніжно грали, створюючи гармонію приємних, заспокійливих звуків, що лунали на весь зал. Відчуваючи приємні вібрації і спокійний, умиротворений ритм музики, я наче сам зливався з цими звуками, улітав кудись далеко за межі зали, забував про свої проблеми, про глядачів навколо, забував навіть про самого себе, наче у мене не було тіла, а лише душа, яка линула до цієї божественної мелодії.

Під час звуків райської насолоди, коли музика дійшла до апофеозу, вона раптом зробилася тихше. Гравці, стали менше торкатися струн лютні і тоді почав читати поезію Петрарки чоловік у капелюсі. Його голос звучав з інтонацією, дуже емоційно, запалюючи публіку. Слова звучали в оригіналі на французькій мові – але від цього перфоменс ставав ще кращим і реальнішим. Навіть незнайомі слова у професійному виконанні цього чоловіка були чимось неперевершеним; вони пробуджували у мені найсвітліші спогади свого життя, нагадували, що лише любов врятує світ і що такі миті в житті варті того, аби жити і боротися із усіма складнощами і випробовуваннями.

Гра на лютні продовжувалася навіть тоді, коли чоловік закінчив читання поезії. Оплески небувалих масштабів захлиснули усю публіку. Я був у захваті, відчуваючи навколо себе флюїди радості, відчуваючи лише одну позитивну енергію, наче я акумулятор, який щойно зарядили від розетки.

– А тепер кілька рядків Петрарки на українській мові, – мовив він.


Благословенні будьте, день і рік,

І мить, і місяць, і місця урочі,

Де постеріг я ті сяйливі очі,

Що зав'язали світ мені навік!

Благословен вогонь, що серце пік,

Солодкий біль опечаленої ночі

І лук Амура, що в безоболоччі

Пускав у мене стріл ясний потік!

Благословенні будьте, серця рани

І вимовлене пошепки ім'я

Моєї донни - ніжне і кохане,

І ці сторінки, де про неї я

Писав, творивши славу, що не в'яне, -

Й ти, неподільна радосте моя!


Зал увесь був на ногах. Те, що діялося кілька наступних хвилин, потрібно було бачити. Усі плескали в долоні, вигукували браво і кричали, що це справжній фурор. Лише, коли глядачі трохи заспокоїлися і всілися на місця, ввімкнули світло і ми побачили усіх акторів.

Майже відразу я запримітив білявку у довгій, бальній сукні, з тугим корсетом і глибоким декольте. Вона відставила лютню в бік і помахала руками усій публіці, разом з усіма іншими учасниками. Хай мене поб’є грім, якщо це не Пенелопа. Але ж такого не може бути.


4


Далі усі номери здавалися блідими і слабенькими на фоні ансамблю «Срібний дзвін». Я з нетерпінням дочекався завершенню перфоменсу і вийшов у коридор. Там вже починався фуршет, до якого приєднувалися усі бажаючі. Звісно, це коштувало грошей. Але, запримітивши Пенелопу у супроводі кількох чоловіків і жінок, я махнув їй рукою, коли вона мене помітила. Через хвилину, вона підійшла до мене і посміхнулася.

– Боже, то це ти грала так чудово? – поцікавився я.

– Тобі сподобалося?

– Ти ще питаєш? У мене мурашки бігали по спині. Я отримав інтелектуальний оргазм. Це було щось неймовірне. Дякую.

– Ходімо, я познайомлю тебе з моїми друзями, – Пенелопа потягнула мене за руку.

– Може пізніше.

– Тоді зустрінемося за десять хвилин. Я звільнюся і ми поговоримо.

Вона миттю повернулася до своєї компанії, а я пішов на вулицю палити. Гавр пригостив мене цигаркою, бо свої щойно закінчилися і кілька хвилин ми медитували на тютюновий дим. Вже було досить пізно. Вечірні вогні міста дивовижно світилися у різних місцях на темному полотні ночі. Вони виблискували жовтими, зеленими і червоними цяточками.

– Потопали на маршрутку? – спитав він.

– Давай сам. Я ще залишусь.

Гавр хитро підморгнув, наче здогадувався, що я задумав, а потім потис мені руку.

– Дякую, що вмовив сходити на перфоменс. Таке видовище дійсно знищило мою іпохондрію.

– Мій тато завжди каже, що найкращі ліки від нудьги – чимось корисним та цікавим зайнятися. Ну, бувай, тоді.

Я прослідив поглядом, як він розчинився у пітьмі, а потім вернувся у фойє. За кілька хвилин униз спустилася Пенелопа. Вона вже переодягнулася у звичайну джинсову куртку, світлу блузку та сірі бриджі. В очах палали вогники незбагненої радості та натхнення. Мені здалося, що виступ перед публікою так на неї вплинув.

– Боже, я досі ще під кайфом від твого виступу. Тепер у тебе буде на одного прихильника більше.

Я взяв її під руку і ми мирно вийшли на вулицю в обійми літнього вечора, що ніжно лоскотав своїм дотиком, приємно заглядав у лице прохолодним вітерцем. Вона розсміялась.

– Прихильників і так вже багато. Вони створили фан-клуб і на сайті обговорюють виступи.

– Ти давно виступаєш?

– З дванадцяти років. Я починала грати на гітарі, пробувала на фортепіано, але досягла гармонії, коли почала грати саме на лютні.

– І як в тебе так дивовижно виходить?

Відгуки про книгу Історія Юхима - Роман Квант (0)
Ваше ім'я:
Ваш E-Mail: