Історія Юхима - Роман Квант

– Дякую, що допомогли. Просто щось запаморочилося у голові.

– Кидай це гімно, – жінка кивнула у бік бичків, частина з яких валялася не у смітнику, а на землі.

– Не зараз. Ще раз дякую. Мені вже набагато краще.

Я повільно пішов по дорозі, відчуваючи, що з кожним кроком до мене повертається звична хода. Але внутрішній страх десь глибоко зачаївся і чекав слушної нагоди, щоб почати атакувати мою незахищену свідомість.

Що це було зі мною?– запитував я себе подумки. –Невже я настільки піддався паніки і зрозумів, що через двадцять один рік, коли я дійду до свого народження мені гаплик? Люди цікавляться тим, що їх чекає після життя, але дуже мало тих, хто запитує себе: а що було до життя?

4

У гуртожитку я себе почував примарою. Гавр помітив дивні зміни в мені, але усі його спроби дати пояснення натикалися на глуху стіну. Я послався на погане самопочуття і завалився у ліжко відпочити. Нарешті, сусіди пішли десь тусуватися у іншій кімнаті і я зміг спокійно побути в тишині. Проте, одержимість поясненням не знала меж. Я звівся на ноги і почав ходити по квартирі туди-сюди.

Нарешті плюнув на все і пішов гуляти. Знайшов найближчу лавочку у парку, зручно сів і просто чогось чекав. Так минуло багато часу. Я повернувся у гуртожиток. Незважаючи на глибоку ніч, я не бажав спати. Більшість людей вже спокійно дивилися десятий сон, відпочивали, набираючись сил перед важким робочим днем, а я почував себе сновидцем. Будь-які спроби потрапити у царство Морфея закінчувалися поразкою. Навіть спроба прочитати кілька сторінок медицинської енциклопедії не допомогло викликати сон. Довелося миритися з його відсутністю. Але це не вирішувало проблему, куди витратити вільний час і як можна загасити безліч шалених та хаотичних думок.

У мене бували в житті випадки, коли я не спав цілу ніч. Тоді я гуляв, веселився, але ще ніколи не було такої тяжкої проблеми, щоб змусили сидіти до ранку. А ранок мусив ось-ось початися. У мене в голові промайнула шалена думка. А якщо дочекатися ранку, то я побачу, що наступить новий день, майбутній, а не минулий.

Я виходив на балкон десятки разів і нарешті дочекався сходу сонця. Перші промені небесного світила починали обережно вкривати темне небо відблисками жовтогарячого кольору. Потім до жовтого додалися рожевий та червоний відтінки, а уся пітьма поступалася місцем для яскравих фарб. Місто прокидалося. Попервах збільшилося кількість автомобілів, які ще користувалися фарами ближнього світла, а потім стали з’являтися поодинокі перехожі, які йшли з роботи з нічної зміни або навпаки йшли на роботу на завод.

Дуже довго і нудно я спостерігав, як все більше людей з’являється на вулиці, як збільшується гавкіт собак. Швидко подивившись календар на мобільному, я ледве не заплакав. Знову те саме: 4 червня, тобто, доля ще на один день повернула мене назад. Я заплакав, але не сльозами, а душевно. Це коли уся душа надривається, страшенно болить, терпить муки, страждає у ланцюгах жорстокої та хижої долі, намагається дістатися рівноваги, але ще більше грузне у болоті хаосу та екзистенціального жаху. І тоді здається, що немає виходу з цього лабіринту, що не видно світла у кінці тунелю.

Лишалося сподіватися, що я помиляюся.

Треба бути сильним. Зібратися, відкинути усі рефлексії, спроби понити та пожаліти себе. Це – хибний шлях. Це – шлях невдахи, тюхтія, який здатний лише рюмсати та скаржитися на долю. Є лише мій світ, мої дії, мій вибір та моя воля. Все інше – маячня.

Я знову запалив цигарку (довелося зробити неприємне відкриття, що палити я став значно більше, ніж раніше) і довго-довго дивився у небо, а потім на перехожих. Усі вони були заклопотані, але впевнений, ніхто не мав такої аномалії в своєму житті. Я був особливим.

Розділ VII

Мистецтво заради мистецтва

1

До обіду я зміг все-таки заснути. Але це був неспокійний і короткий сон. Мені навіть привиділися химерні образи, пов’язані із лісовою стежкою, по якій я все блукав та блукав, шукаючи вихід з цього темного, страшного царства. Ці образи так і зникли, залишивши мене у поганому настрої.

– Чуваче, ти що гуляв усю ніч? Маєш кепський вигляд, – прокоментував Максим, який жваво збирався по власних справах.

– Дякую, без тебе я б про це не здогадався.

– Точно, – погодився Гавр.

Він сидів на своєму ліжку і клацав кнопки на мобільному телефоні, захоплено віддаючи увагу якісь грі.

– Ви що змовилися, чи що? Яка різниця, як я виглядаю.

Максим захопив сумку і вийшов з кімнати. Деякий час ми сиділи мовчки, кожен займаючись своєю справою.

– Слухай, Гавре, як ти вважаєш, для чого ми живемо? – порушив я тишу, чудово розуміючи, що такі балачки у гуртожитку зазвичай не починають на тверезу голову, бо інакше всі вважатимуть тебе ботаном.

– Щоб жити і досягати цілей, – не відволікаючись від гри, мовив він.

– Ні, я не про це. Ми ж всі живемо, а потім помремо. То нащо увесь цей спектакль із цілями, із труднощами та стражданнями? Адже по закінченні вистави, навіть оплесків не буде, а просто небуття.

Відчуваючи, що мене понесло, я намагався пригальмувати. По-перше, мої проблеми нікого не повинні зачіпати, а, по-друге, філософія Камю, Сартра та Шопенгауера наближається до цих питань і роздумів, але чи багато тут у гуртожитку переймаються одвічними питаннями буття, абсурду існування та сакрального змісту істини?

Нарешті Гавр відклав стільниковий телефон на стіл і стурбовано подивився на мене.

– О-о, чуваче, тобі терміново треба забути цю тему. У тебе депресія, інакше такі питання у нормальних людей не виникають.

– А що тут такого? Це адекватні питання для мислячої людини, яка шукає відповідей.

– Я знаю кращі відповіді. Ось, зараз, – він почав щось шукати у сумці, перебираючи речі, аж потім витяг якийсь рекламний буклет.

Це була різнокольорова листівка, яка обіцяла цікаві події:

УВАГА!!!

ВІДБУДЕТЬСЯ ПЕРФОМЕНС

МІСЦЕ ПОДІЇ – ПАЛАЦ КУЛЬТУРИ

ЧАС ПОДІЇ – 4 ЧЕРВНЯ О 19:00

СЦЕНАРІЙ – ІМПРОВІЗАЦІЯ

ДРЕС-КОД – МОЖНА У СТИЛІ БАРОККО

ВХІД ВІЛЬНИЙ

На зворотній стороні був намальований середньовічний корабель, що плив серед величезних хвиль, розправивши свої вітрила у сторону вітру. Звичайна кольорова листівка, тільки занадто багато яскравих відтінків і написи дуже пафосні.

–