Історія Юхима - Роман Квант

– Будь-яке. Мені зараз бракує уяви, – промовила Пенелопа.

– Я не про це. Я веду до того, що ми нічого не знаємо про своє життя. Наука відкрила настільки дріб’язкову частину всесвіту, що не можливо стверджувати, ху із ху. Я не хочу собі в цьому зізнаватися, але нас може пов’язувати щось містичне, що виходить за межі розуму. Мені страшно від цього, але усе може бути.

7

Я проводив Пенелопу до дому. Ми зупинилися біля її вікон. На мокрому асфальті дивно блищало у світлі вуличних ліхтарів лимонне сяйво. І цей лимоновий, рожевий та червоний кольори утворювали різноманітні візерунки та цікаві переходи відтінків.

– Дякую за цікавий вечір, – мовив я, взявши її за руку.

– Навзаєм. Мені дуже сподобалося.

Я нахилився до неї ближче, подивився у вічі, а потім несподівано поцілував у ніжні, вологі вуста, відчуваючи на щоці тепле дихання. Пенелопа оповила мою шию, а наші тіла щільніше притиснулися один до одного і наче почали вести свою невербальну мову між собою, яка не зрозуміла свідомості. Я ніжно подивився на її лице і відчув, що тепер між нами спалахнула іскра. Нас багато чого поєднувало, але саме цей вечір приніс бажану насолоду, яка полонила мою душу, витісняла із голови брудні, погані думки, додаючи у свідомості більше світла та тепла.

Пенелопа наостанок помахала мені рукою і зникла у під’їзді.

Я повертався назад у піднесеному, натхненному настрою, наче мав крила за спиною і зараз міг літати у просторі, розвивати шалену швидкість і відчувати незбагнену радість, що лилася із мене цілим потоком.

У гуртожитку було шумно. Багато студентів слухали музику, грали в карти, пили якісь напої, курили чи дивилися фільми, завантажені безкоштовно з Інтернету. Я показав пропуск на вахті і піднявся на другий поверх. Двері були замкнені, коли я невпевнено посмикав ручку. Я потягнув її на себе сильніше, але результат був такими самим, точніше не було жодного результату. За дверима почулися незрозумілі звуки, що нагадували сопіння та стогін. Лише через мить до мене дійшло, чому двері замкнені зсередини і що там відбувається. Це – гуртожиток, де хлопці та дівчата весело проводять час не лише за досконалим вивченням знань, а й за частими сексуальними забавами, після яких можна знайти в унітазі використані презервативи.

Я постукав сильніше, але ніхто не збирався відкривати, відволікаючись від такого приємного задоволення. Махнувши на це рукою, я пішов на балкон курити цигарки. Там вже стояла руда дівчина-першокурсниця, яка курила ні що інше як тонкі, суперароматичні сигарети «Kiss».

– Тебе теж не пускають у кімнату? – поцікавився я.

Вона зміряла мене поглядом, а потім кивнула.

– Ага. Галька, замкнулася з пацаном і кувиркаються там у ліжку.

– А тобі заздрісно, тому ти пішла курити.

– Нє, не заздрісно, просто кумарить це.

– Звикай. Це ж гуртожиток!

– А хіба у мене є інший вибір, – погодилася руда дівчина, жбурнула недопалок на асфальт і повернулася у приміщення.

Я теж докурив і зайшов у сусідню кімнату, де кілька знайомих хлопців пили пиво. Мене хотіли почастувати, але я наголосив, що дуже втомився і лише чекаю, коли відчинять двері в кімнаті.

– Завтра вранці. Ти ж не зелений, щоб думати наївно.

Я знизив плечима і вирішив, що через півгодини знайду спосіб потрапити у кімнату, щоб поспати. На щастя, мені не довелося вдаватися до радикальних дій, бо якесь розхристане дівчисько із лахматим волоссям з розчервонілим обличчям вискочило у коридор і швидко зникло з мого поля зору, перш ніж я встиг розгледіти фігуру.

У кімнаті сидів Максим в одних трусах і палив цигарку. На його обличчі блукала лукава посмішка.

– Максе, якого хріна?! Не міг знайти інше місце, – образився я.

– Яка кралечка. Оце бомба! Як, я з нею розважився, ти не уявляєш!

– Максе!

Він байдуже загасив цигарку у скляній попільничці і подивився на мене.

– Я думав, усі гуляють. Гавр тусується у Бояна. Там хлопці бухають конкретно. Я навіть чув, що вони хочуть накуритися гашишу. Петро пішов у нічний клуб, знімати дівчат. Я думав, що й ти собі дав раду і мені ніхто не буде заважати. Але ні, ти оце приперся.

– Гуртожиток – це прохідний двір.

Тут важко усамітнитися. Твоє «я» належить колективу, індивідуалізм геть з очей.

– Але така дівка – гріх було її не виграти, розумієш? До речі, ти теж когось почепив?

– Почепив, але не трахнув. Є дівчата, які варті лише сексу, а є ті, з якими ще цікаво спілкуватися і відчувати духовну єдність.

– Це ти, брате, загнув. Дівчата хочуть, щоб їх драли постійно. Їх для цього створила природа.

– От бачиш, ми стоїмо по різні боки річки. Але мене не влаштовує твоя така цинічна оцінка дівчат.

Максим встав, одягнув штани і футболку і пішов з кімнати. У мене з’явилася можливість побути наодинці в тиші. Кілька разів я прокручував у думках нашу зустріч із Пенелопою і все більше переконувався, що вона не проста дівчина. Щось у ній було таке загадкове та недосяжне. Я чудово розумів, що моє теперішнє життя (маю на увазі рух назад у часі) дуже розходиться із життям інших людей. Навіть важко собі уявити, як віднесеться Пенелопа до мене наступного разу. Чи буде вона знову покладатися лише на власну інтуїцію або голос розуму виявиться сильнішим?

Перед сном я зайшов на сторінку у Фейсбук, перевірив особисті повідомлення та глянув останні новини у друзів. Лише тоді вирішив, що пора розпрощатися цього вечора із надією, що завтра, точніше вчора буде цікавим на відкриття.

Розділ VI

Дослідження Юхима

1

В університеті було, як завжди гомінливо, але досить весело. Більшість студентів ще безтурботно жартували, про щось розмовляли між собою, пили каву у пластикових стаканчиках, які видавав автомат і навіть не переймалися, що скоро мусить початися сесія. Позаяк для мене все йшло задом наперед, то заліки та екзамени залишилися в минулому.

Наразі закінчувалася одна пара із іноземної філології, яку проводив Гомер у паралельній групі. Я чекав у коридорі, зручно вмістившись на підвіконні, скинувши поруч наплічник. У руці в мене було зелене яблуко, яке я час від часу відкушував, активно пережовуючи зубами смачну,