Історія Юхима - Роман Квант
Декілька студентів у аудиторії зааплодувало. Гомер посміхнувся.
– Бачу, ви детально проаналізували твір. Цікава версія. Але наша реальність не настільки жорстока, наскільки була понівечена психіка Кафки. На жаль, він бачив цей світ у дуже темних відтінках. Якщо ви почитаєте його щоденники, то краще це зрозумієте. А світ не лише поганий, а й прекрасний. Дякую, Юхиме. Відмінно з плюсом без заперечень. Дуже рідко вдається мене так приємно здивувати. Хто ще наважиться на таке?
Моя душа тріумфувала від такого успіху. Я повністю задоволений початком дня, спокійно сів на місце і уважно слухав відповіді інших однокурсників. Цього семінару мій виступ затьмарив усі інші, але я не задирав голову і не почував себе пихато, а просто радів.
4
Після семінару у мені щось змінилося. Не в сенсі зовнішність, а саме внутрішня частина – мислення. Я збагнув, що на прикладі К., котрий почував себе безпорадним (власне, як і Грег, що перетворився на жука), я сам себе заганяв у обмежений внутрішній світ. Ну хіба так можна, відмовлятися від усього того, що мені дарує доля, дає шанси, можливості, знаки? Це треба бути справжнім паяцом, який не розуміє, від чого відмовляється в житті. Якщо доля дала мені можливість хоча б раз зустрітися із Пенелопою, то відмовлятися надалі – це безумство. Варто хоча б спробувати ще раз зустрітися із дівчиною. Вона здалася мені чудовим, милим створінням, яке випромінювало невидимі, але приємні флюїди спокою та блаженства. Можливо, мене тягнуло до неї тому, що більше місяця я порвав стосунки із іншою кралею, але зараз це несуттєво.
Та більше всього мене турбувала її дивна поведінка. Пенелопа не хотіла зізнаватися, звідки вона знає багато про мою проблему і який має зиск від безкоштовної допомоги мені. Невже вона аматор у надприродних явищах чи просто знає те, що від мене так старанно приховує? Майже відразу я збагнув, що у неї знайдуться скелети у шафі. Наскільки їй можна довіряти? Це питання лунало у моїх думках вже неодноразово. Я так і не вирішив його, набравши її номер.
– Привіт! Як справи?
– Непогано. Я вже хотіла сама тебе набрати.
– Дякую. Я вже думав, що ти мене забула. Тоді давай зустрінемося, – я назвав їй час і місце.
Пенелопа замислилася.
– Давай пізніше. Я о шостій годині звільнюся.
– О шостій? Чудово. Як раз у театрі Шевченка буде йти вистава «За двома зайцями». Я дізнавався стосовно квитків.
– Сто років не була в театрі. То ти запрошуєш на побачення?
– Це лише театр. Тим паче, ти не була там давно.
– Добре, біля входу. Але не розраховуй ні на що. Зараз я дуже ризикую, спираючись на жіночу інтуїцію, майже не знаючи тебе. Це навіть не побачення, а зустріч, щоб ти відволікся від дурних думок. Український гумор Старицького тобі покращить настрій і мені також, – зауважила вона.
Я поклав стільниковий на стіл і посміхнувся сам до себе. Похід на п’єсу це оригінальний варіант побачення, хоча більшість віддає перевагу провірених, стереотипним варіантам. Те, що вона легко на це погодилася багато про що говорить. Наприклад про те, що Пенелопа любить мистецтво та приємні несподіванки. І хоча, у нас зустріч носить більше діловий характер, але хто заважає простий вечір завершити чимось незабутнім.
5
Вистава в театрі почалася із невеликим запізненням. Ми прийшли трохи заздалегідь, щоб зручно влаштуватися. У нас навіть був час походити по залах, подивитися портрети артистів України. Почитати цікаві довідки про них, дізнатися про розклад інших вистав вітчизняного чи іноземного виробництва. Але мені було зручніше посидіти і дочекатися вистави.
Шанувальників мистецтва було багато. В основному приходили люди середнього віку та літні, але і серед молоді можна було помітити вдосталь хлопців та дівчат, які гуртувалися, сідали компаніями і перед початком щось гарячкувато обговорювали.
– Після завершення ти зрозумієш, чому я люблю ходити в театр, – мовила Пенелопа, коли майже усі відвідувачі розсілися по своїх місцях.
– Ти казала, що рідко ходиш.
– Для мене раз в місяць – це рідко.
– Ого! – я здивовано на неї подивився. – А норма для тебе щодня ходити на вистави?
– Ну хоча б раз на тиждень. Така вже я театроманка.
Світло у залі погасло, а на сцені почали з’являтися перші декорації, а за ними і актори. Публіка жваво зааплодувала, після чого почалася п’єса про пройдисвіта, гульвісу і шахрая Свирида Петровича Голохвастова. Я дуже обожнював однойменний фільм і першоджерело – п’єсу Старицького ще зі школи, а тепер випала нагода подивитися вживу на гру артистів. Я повністю прикував свою увагу до вистави, ніби на ній зійшовся цілий всесвіт. Тому, коли оголосили антракт, це мене навіть трохи розчарувало, адже я забув про час і простір і не хотів так швидко повертатися до дійсності.
Під час перерви ми виходили у широку залу, повільно ходили роздивлятися портрети артистів, які приймали участь у цій п’єсі. Потім, я запропонував Пенелопі спуститися вниз і випити каву. Ми заплатити автомату і дочекалися, доки вийде дві порції подвійної кави з цукром. Я ще купив одне тістечко, хоча не був сильно голодний.
– Ти зараз щасливий? – спитала вона.
Питання застало мене зненацька, та я лише зараз усвідомив наскільки мені було добре знаходитися тут серед натовпу людей, які чекають другого акту п’єси, жваво обговорюють кумедні моменти, порівнюючи їх з фільмом. І