Танок драконів - Джордж Мартін
Він підбив Гарнюню п’ятами під боки, роблячи випад під крики й улюлюкання матросів. Важко було сказати напевне, підбадьорюють вони чи глузують, хоча він здогадувався. «І навіщо я дозволив умовити себе на участь у цьому фарсі?»
Але відповідь він знав. Уже дванадцять днів, як корабель потрапив у штиль у затоці Зажури. Команда зла, а коли закінчиться ром, розізлиться ще більше. Людина не може повсякчас латати вітрила, конопатити течі, рибалити. Джора Мормонт уже чув розмови про те, що карлики не принесли удачі. Й хоча корабельний кок ще час до часу тріпав Тиріона по голові — в надії, що це нарешті прикличе вітер, решта команди, стрічаючи карлика, лише кидала на нього отруйні погляди. Пенні пощастило ще менше, бо кок забрав собі в голову, що удачу можна повернути, лапаючи карлицю за груди. А ще він почав називати Гарнюню Шинкою, і цей жарт уже не видавався таким веселим, як коли його вигадав Тиріон.
«Треба їх посмішити,— вмовляла Пенні.— Треба їм сподобатися. Якщо влаштуємо їм виставу, вони все забудуть. Будь ласка, м’лорде». І якось, невідомо як, він погодився. «Мабуть, винен ром». Першим закінчилося капітанське вино. І Тиріон Ланістер виявив, що ромом напиваєшся значно швидше, ніж вином.
Отак він і опинився на Грошевій свині, вдягнений у Грошеві мальовані дерев’яні обладунки, а Грошева сестра вчила його тонкощів потішного герцю, яким вони з братом заробляли на хліб і сіль. У цьому навіть була своя іронія, зважаючи на те, що Тиріон мало не позбувся голови, одного разу відмовившись сідати на собаку на потіху своєму небожеві. Одначе, сидячи на спині у свині, важкувато було оцінити гумор ситуації.
Пенні спритно опустила списа, тупим його кінцем черкнувши суперника по плечу; коли ж Тиріон опустив свого списа, той, страшенно гойдаючись, гучно врізався у край її щита. Пенні всиділа верхи. Тиріон звалився. Але, зрештою, так і було задумано.
Є вираз: «Просто, як зі свині злетіти»... але з цієї конкретної свині злітати було не так і просто. Тиріон, пам’ятаючи урок, перед падінням скрутився у клубочок, однак усе одно добряче гупнувся і прикусив язика, відчувши смак крові. Почувався так, наче йому знову дванадцять і він у великій залі Кичери Кастерлі робить колесо на обідньому столі. Тоді поруч був дядько Геріон, який хвалив його досягнення, а не матроси. Вони сміялися небагато і натужно — не порівняти з вибухами сміху, якими зустрічали блазнювання Гроша й Пенні на весільному бенкеті Джофрі, а хтось навіть сердито засичав.
— Безносий, ти і сам поганий, і їздиш погано,— крикнув з юта один з матросів.— Зовсім яєць не маєш — дав якомусь дівчиську себе скинути.
«Він ставив на мене»,— вирішив Тиріон, пропускаючи образу повз вуха. Свого часу він чув і гірші.
У дерев’яних обладунках підводитися було нелегко. Лежачи на спині, як черепаха, Тиріон заборсався. Бодай це викликало сміх у кількох матросів. «Шкода, що я ногу не зламав: ото б вони пореготали! А якби вони були присутні в тому виходку, де я прострелив батькові живіт, либонь, від сміху штани б собі обгидили, як батько. Але нехай: що завгодно, аби задобрити клятих виродків».
Нарешті Джора Мормонт, зглянувшись на Тиріона, поставив його на ноги.
— Ти справжній блазень.
«Так і планувалося».
— Важко бути звитяжцем верхи на свині.
— Саме тому я і тримаюся подалі від свиней.
Розстебнувши шолом, Тиріон стягнув його і сплюнув рожеву від крові слину.
— Таке відчуття, наче я собі пів’язика відкусив.
— Наступного разу кусай сильніше. Якщо по правді,— здвигнув плечима сер Джора,— бачив я і гірших герцівників.
«Це комплімент?»
— Я впав зі свині та прикусив язика. Куди вже гірше?
— Наприклад, отримати в око уламок списа й померти.
Пенні зістрибнула з собаки — сірого здорованя на прізвисько Хрум.
— Ідея не в тому, щоб показати вправність у герці, Гугоре,— сказала вона; Пенні завжди називала його Гугором при чужих людях.— Ідея в тому, щоб розсмішити їх і змусити кидати нам гроші.
«Слабенька заплата за синці та кров»,— подумав Тиріон, однак і тут нічого не промовив уголос.
— З цим ми також не впоралися. Ніхто грошей не кидає.
«Ані пенні, ані гроша».
— Кидатимуть, коли ви трохи підучитеся,— мовила Пенні, стягуючи шолома. На вуха упало мишасте волосся. Карі очі під важким чолом теж мали мишастий відтінок, а щоки були гладенькі й розпашілі. Зі шкіряної торби Пенні дістала трохи жолудів для Гарнюні. Свиня, радісно попискуючи, з’їла їх у неї з долоні.— Коли виступатимемо перед королевою Данерис, на нас поллється срібло, ось побачите.
Дехто з матросів почав кричати й тупотіти ногами по палубі, вимагаючи ще одного герцю. Як завжди, найгучніше горлопанив корабельний кок. Тиріон його зневажав, хоч той і був єдиним на козі більш-менш пристойним гравцем у сивас.
— Бачите, ми йому сподобалися,— з надією легенько всміхнулася Пенні.— Виїдемо ще раз, Гугоре?
Тиріон уже готовий був відмовитися, коли його врятував оклик одного з помічників капітана. Була вже середина ранку, і капітан хотів знову спустити на воду шлюпки. На щоглі, як уже багато днів поспіль, обвисло велике смугасте вітрило, одначе капітан сподівався, що трохи північніше можна буде зловити вітер. Це означало, що доведеться гребти. Шлюпки були малі, а ког — великий, і тягнути його на буксирі — жарка, пітна й виснажлива робота, результатом якої будуть водянки на долонях і біль у спині, а більш нічого. Команда терпіти цього не могла. Тиріон їм не докоряв.
— Вдові слід було посадити нас на галеру,— кисло пробурмотів він.— Буду вдячний, якщо хтось допоможе мені позбутися цих клятих дощок. Мені, здається, вже скабка між ноги встромилася.
Цей обов’язок неохоче виконав Мормонт. Пенні, забравши свиню і собаку, повела їх у трюм.
— Перекажи своїй міледі, щоб добре замикалася в каюті,— мовив сер Джора, розстібаючи защіпки на ременях, які з’єднували дерев’яний нагрудник зі спинкою кіраси.— Щось забагато ходить розмов про реберця, окіст і шинку.
— Ця свиня — половина її земних скарбів.
— Пекарська команда з’їла б і собаку,— сказав Мормонт, роз’єднуючи нагрудник і спинку.— Просто скажи їй.
— Як зволите.
Просякла потом сорочка прилипла до грудей. Тиріон відліпив її, мріючи
