Танок драконів - Джордж Мартін

— Ну, тоді у вас буде шанс обрати лорда-командувача собі до вподоби. А поки що, боюся, вам доведеться терпіти мене,— Джон ковтнув елю.— Я відіслав її на пошуки Тормунда Велетозгуба, щоб вона передала йому від мене пропозицію.

— Можна дізнатися яку?

— Таку саму, як я робив у Кротівці. Їжа, дах над головою і мир в обмін на те, що він з усією своєю потугою приєднається до нас у боротьбі проти спільного ворога й допоможе утримати Стіну.

Бовена Марша, схоже, це не здивувало.

— Ви хочете пустити його на цей бік,— сказав він таким тоном, немов знав це від самого початку.— Відчинити браму для нього і його поплічників. Для сотень, тисяч дикунів.

— Якщо у нього їх стільки лишилося.

Септон Селадар осінив себе знаком зірки. Отел Ярвик крекнув. Бовен Марш промовив:

— Це можуть розцінити як державну зраду. Це дикуни. Брутальні нальотчики і ґвалтівники, звірі, а не люди.

— Тормунд не такий,— сказав Джон,— так само як і Манс Рейдер. Та навіть якби все, що ви кажете, було правдою, вони все одно люди, Бовене. Живі люди, як ви і я. Зима на підході, мілорди, й коли вона прийде, нам, живим людям, доведеться стати пліч-о-пліч проти мертвих.

— Сноу,— кракнув крук лорда Мормонта.— Сноу, Сноу.

Джон не звернув на нього уваги.

— Ми зараз допитуємо дикунів, яких привели з собою з гаю. Кількоро з них розповіли цікаву історію про полісунку на ім’я Кума Кротиця.

— Кума Кротиця? — перепитав Бовен Марш.— Не буває таких імен.

— Начебто вона мешкає у норі під дуплистим деревом. Правда це чи ні, а їй було видіння про те, як прибуває цілий флот кораблів і забирає весь вільний народ за вузьке море, у безпечне місце. Тисячі людей, які повтікали після бою, були в такому відчаї, що повірили їй. Кума Кротиця повела їх усіх у Крутодім, де вони мають молитися й чекати визволення з-за вузького моря.

— Я не розвідник,— нахмурився Отел Ярвик,— але... кажуть, Крутодім — нечисте місце. Прокляте. Навіть ваш дядько так казав, лорде Сноу. Чого вони подалися туди?

Перед Джоном на столі лежала карта. Він обернув її, щоб усі бачили.

— Крутодім розташований у захищеній бухті, він має глибоку природну гавань, куди може зайти найбільший корабель. Навколо повно дерева й каміння. Вода кишить рибою, а ще неподалік є колонії тюленів і морських корів.

— Це все щира правда, я не сумніваюся,— сказав Ярвик,— але я б у тому місці й ночі не провів. Ви ж знаєте легенду.

Джон знав. Шістсот років тому Крутодім можна було назвати єдиним справжнім містечком на північ від Стіни, аж якось уночі його поглинуло пекло. Усіх мешканців чи то забрали в рабство, чи то порубали на м’ясо — залежно в яку версію легенди вірити, а хати й хороми охопила пожежа, яка палала так яскраво, що далеко на півдні її побачили чатові на Стіні й подумали, що на півночі встає сонце. Потім на примарний ліс і на Морозне море ще мало не півроку сипався з неба попіл. Купці розповідали, що на місці Крутодому лишилося жахливе руйновище — обвуглені дерева, обгорілі кістки, переповнені трупом води гавані, а з печер скелі, що нависала над поселенням, відлунювали моторошні зойки, від яких у жилах стигла кров.

З тієї ночі спливло шість століть, але Крутодому і досі всі уникають. Тепер там знову дикий праліс, чув Джон, проте розвідники запевняють, що серед зарослих руїн чаяться опирі, біси й пекельні привиди, які жадають крові.

— Я б і сам не обрав такий прихисток,— мовив Джон,— але Кума Кротиця, кажуть, запевняла, що вільний народ знайде спасення саме там, де колись на нього впало прокляття.

Септон Селадар скривив губи.

— Спасення можна знайти лише через Сімох. Ця відьма всіх їх прирекла.

— Але, можливо, врятувала Стіну,— сказав Бовен Марш.— Ми зараз говоримо про ворогів. Нехай собі моляться серед руїн, а якщо їхні боги пошлють їм кораблі, які заберуть їх у кращий світ, тим ліпше. Бо в цьому світі я не маю харчів, щоб їх прогодувати.

Джон стиснув і розтиснув пальці робочої руки.

— Час до часу галери Котера Пайка пропливають повз Крутодім. І він каже, що там нема де заховатися, є тільки печери. «Верескливі печери», як їх прозвали його люди. Кума Кротиця з усіма своїми послідовниками просто загине там від холоду й голоду. Загинуть сотні. Тисячі.

— Тисячі ворогів. Тисячі дикунів.

«Тисячі людей,— подумав Джон.— Чоловіків, жінок і дітей». У грудях спалахнув гнів, але заговорив Джон тихим і холодним голосом.

— Ви справді настільки сліпі — чи просто не хочете бачити? Що, як гадаєте, станеться, коли ці всі вороги помруть?

Крук над дверима пробурмотів:

— Помруть, помруть, помруть.

— Я зараз вам скажу, що станеться,— мовив Джон.— Мерці повстануть — усі сотні й тисячі. Повстануть уже як чорнорукі блакитноокі блідавці — і прийдуть по нас,— він зіп’явся на ноги, стискаючи і розтискаючи кулак.— Можете йти.

Септон Селадар підвівся сірий з обличчя й пітний, Отел Ярвик — мов закам’янілий, Бовен Марш — блідий, зі стиснутими вустами.

— Дякуємо за ваш час, лорде Сноу.

Не кажучи більше ні слова, вони пішли.

Тиріон

Свиня мала норов лагідніший, ніж деякі коні, на яких їздив Тиріон. Терпляча і стійка, вона й не рохнула, коли він незграбно виліз їй на спину, й стояла нерухомо, поки він брав щит і спис. Зате коли він узяв повіддя й підбив її під боки п’ятами, вона одразу рушила. Звали її Гарнюня, а до сідла й вуздечки її привчили з поросятка.

Гарнюня побігла по палубі, гуркочучи мальованою дерев’яною збруєю. У Тиріона спітніло під пахвами, з-під величезного, неприпасованого шолома на шрам стікала цівка поту, однак на якусь абсурдну мить він почувався братом Джеймі, який виїздить на турнірне поле зі списом у руці, поблискуючи на сонці золотими обладунками.

Та коли зачувся сміх, мара розвіялася. Він не звитяжець, а просто карлик на свині, який, стискаючи дрючка, розважає знуджених і просяклих ромом матросів у надії поліпшити їм гумор. Десь у глибинах пекла батько аж кипить, а Джофрі гигикає. Тиріон відчував на своєму лицедійському обличчі їхні холодні мертві очі — такі самі жадібні, як і очі команди «Селейсорі Корана».

А