Усі царства іншого світу - Лариса Лешкевич
Спершу вона намалювала вістрям кинджала півколо, уклавши в нього себе і клітку, а кінці кола зімкнула подумки, потім торкнулася бічною гранню кинджала трьох прутів решітки.
І вони негайно, просто на очах почали іржавіти, стоншуватися, перетворюватися на порох...
Веда без зусиль протиснулася в середину.
– Х’ярго... – вона обхопила тремтячими руками його голову, підняла. Він відкрив очі, подивився на неї каламутним поглядом і зробив спробу поворухнутися.
– Знаю, що тобі потрібно! – Веда, щосили зчепивши зуби, швидко і глибоко надрізала свою долоню і кров'ю змастила йому губи.
– Ну ж бо, Х'ярго, давай...
Страшна судома пробігла по його тілу, риси обличчя спотворилися, потім пом'якшали, а в синьо-чорних очах почали проблискувати колишні гострі блискавки.
– Ти обрізала волосся? – він зробив спробу посміхнутися.
– Пий ще... – сказала Веда, простягаючи йому закривавлену, тремтячу долоню. – Тобі потрібні сили.
– Ні, досить...
– То зараз... Якщо з прутами вдалося, то й ланцюги подужаю.
– Магія ланцюгів набагато сильніша... Потрібен інший засіб.
– Який?
– Послухай. Встроми кинджал мені в серце і висмикни.
– Що?
– Не бійся... Ну ж бо, у нас не так багато часу. Магія захисту скоро впаде.
– Але ж Х’ярго... – Веді здавалося, що вона задихається.
– Якщо хочеш допомогти – це єдиний шанс. Вір мені...
– Так, я тобі вірю!
Вона приклала вістря, з якого ще стікала кров, до грудей вампіра, міцно заплющила очі і що було сил посунула його вперед, з жахом відчувши, як лезо входить у тіло, як тремтить на вістрі серце, і як тремтіння це луною передається в її кров, до її серця...
Висмикнула ніж, ледь не втрачаючи свідомість.
– Тепер ланцюги, – почула голос Х’ярго і тільки тоді наважилася розплющити очі.
Ланцюги впали вниз і перетворилися на порох. Х’ярго випростався на весь свій величезний зріст.
– Тобі потрібно забиратися звідси... – прошепотіла Веда і, сама не розуміючи навіщо, потягнулася навшпиньки та побіжно поцілувала його закривавлені губи й провела долонями по його страшних ранах.
– Вірніше, нам потрібно забиратися звідси. Разом! – сказала вона рішуче, – Зможемо?
– Так, якщо об'єднаємо сили... Кров ми вже об'єднали...
Двері до в'язниці зірвало з петель і на порозі з'явився Евлур: з мертвотно-білим обличчям і палаючим поглядом.
– О, привіт, братику. Знаєш, нарешті я остаточно все вирішила. Я обираю Х’ярго! Якщо ви хочете бачити мене своєю королевою, вам доведеться прийняти його, як мого чоловіка!
– Ведалея, ти не розумієш, що відбувається, – глухо і швидко заговорив Евлур, кидаючись до клітки, – Цей клятий вампір зачарував тебе. Ти все ще у владі його магії, сама того не розуміючи...
– Веда я, Веда! Це моє останнє слово! Або шукайте іншу королеву!
Хьярго міцно стиснув її руку.
– У годину сонцестояння ти зрозумієш, що відбувається! – крикнув Евлур, і від його крику затряслися кам'яні стіни темниці.
– Час забиратися геть, якщо ти зі мною, – прошепотів Хьярго.
– З тобою!
– Кинджал… Розсікай простір! І місце… Бажане місце…
– Сестро! Схаменись! – відчайдушно крикнув Евлур, жбурляючи в клітку сріблясті, гострі, немов наконечники стріл, згустки і промовляючи щось страшним голосом.
Веда зрозуміла, що він кличе на допомогу, що зараз сюди збіжаться інші чародії, і тоді втекти вже буде набагато складніше.
Вона прокреслила ножем у повітрі, звертаючись до всіх відомих і невідомих сил, а в голові в неї билася несамовита думка: туди, де безпечно!
Простір розійшовся з оглушливим тріском, наче тканина, яку безжально рвуть руками.
Евлуру все ж таки вдалося пробити захисне коло, але він запізнився буквально на кілька миттєвостей.
Веда і Х'ярго стрибнули в зяючу діру, і вона моментально зімкнулася за ними.
