Усі царства іншого світу - Лариса Лешкевич
– Ажею! – знову крикнула Веда, вклавши в цей крик усю свою силу – і явну, і приховану, а потім видихнула і безпомічно привалилася до грудей Х’ярго: – Я з тобою, з тобою... Присягаюся, не дозволю їм доторкнутися до тебе... Ми залишимося разом, щоб не сталося...
Він нічого не відповів і легенько погладив її по короткому, скуйовдженому волоссю.
І в цю мить щільна стіна повітря затремтіла, розступилася, даючи колісниці можливість прослизнути вузьким коридором, створеним у неприступній хмарі магічного захисту.
Кілька сильних помахів пташиних крил, – і втікачі вже мчали над деревами Рандагайла, а позаду клубочився, бився у невидиму стіну, густий чорний дим.
І незабаром Даміін опустив колісницю на подвір'ї добре знайомого Веді маєтку. Птах склав крила і тут же перетворився на ящірку – так він давав зрозуміти, що обстановка безпечна.
Ажей і Лугаж стояли посеред двору, склавши на грудях руки. За ними розташувалися інші жителі Рандагайла, але тільки чоловіки.
Всі вони на мить схилили голови на знак привітання, і Веда зрозуміла: тепер вони не просто якусь відьму вітають, а Ведалею, господиню Ісвельлану, легенди про яку були близькими й дорогими не тільки для гірських шаманів, а й для всіх, хто живе у Зальгарі.
– Дякую, Ажею! – промовила Веда, відкрито і ясно дивлячись у трохи напружене обличчя перевертня.
– Ми надамо вам притулок і закриємо до завтрашнього ранку, – сказав Ажей так, наче нічого не трапилося, наче Веда не тікала з Рандагайла без будь яких пояснень.
Небом прослизнув легкий серпанок і чорна тінь від нього на мить накрила і маєток і навколишній ліс.
Ажей закинув голову.
– Спроби пробитися триватимуть усю ніч…
– Я допоможу посилити захист, – сказав Х’ярго.
– Мабуть, мені доведеться залишитися тут на ніч? – поцікавився Даміін, погладжуючи ящірку по зелено-бурій, лускатій шкірі.
– Тобі доведеться залишитися, – відповів Ажей, – Якщо покинеш Рандагайл тепер, це послабить стіну.
– Тоді магія олфів до ваших послуг. Звісно, у мене ще немає досвіду..
З дверей визирнула Маліена.
– Ходімо, люба, – ласкаво поманила вона Веду, – Чоловіки й без нас зрозуміють усе, що потрібно.
– Але я теж у змозі допомогти! – вигукнула Веда, якій не хотілося розлучатися. Вона страшенно боялася, що він раптом кудись зникне, – У мене ж є сила! Х’ярго!
З якою пристрастю, з яким надривом вимовила вона його ім'я!
Ажей усміхнувся в бороду і звернувся до чоловіків:
– То ж займемося справами. Нехай вони поговорять.
Маліена похитала головою і зникла в надрах будинку.
– Що з тобою? – запитав Х'ярго, обіймаючи Веду і ласкаво цілуючи її в лоб. – Я не затримаюся. Наших сил цілком достатньо, а свої тобі краще поберегти...
– Що зі мною? Не знаю... Раптом мої родичі зуміють сюди прорватися, а ми опинимося в різних місцях? – похмуро відповіла вона.
– Не зуміють. Принаймі так швидко. Ми спробуємо об'єднати сили також із драконами... Не бійся. Іди й відпочинь. Я скоро. Обіцяю, що нікуди не подінуся...
– Вірю… – вона зітхнула і попрямувала до будинку.
Малієна чекала на неї в коридорі.
– Нічого не потрібно. Тільки спокій, – втомлено промовила Веда, прямуючи до кімнати, де ночувала минулого разу.
– Отже, ти і є Ведалея? – Маліена роздивлялася Віду з такою цікавістю, немов уперше бачила, – Колись наш батько був одним із претендентів на твоє кохання.
– Я знаю цю історію. Евлур розповідав... Але я не пам'ятаю себе тією Ведалеєю, хай її грець! – заговорила вона роздратовано. – Я – це я, Веда, яка народилася серед людей, у якої не було нікого, крім... Утім, байдуже... Ось так, Малієна. А в Ісвельлані вимагали, щоб я напнула на голову корону…
– Ведалею в Зальгарі дуже любили. Вона припинила тисячолітню війну... Про це згадується у всіх легендах. Ми думали, що королева Ісвельлана померла назавжди, а відьма зі світу людей прийде... ні, не для того, щоб посісти її місце, а щоб народити чарівну дитину і вдихнути в Зальгар нове життя… Достеменно ніхто того не знав Пророцтва завжди занадто туманні. Але всі вірили і чекали.
– Якби ж пам'ятати! – пробурмотіла Веда, падаючи на ліжко.
– Отже, ти обрала собі за чоловіка вампіра? – несподівано запитала Малієна.
– Обрала! А мої новоявлені родичі хочуть його відключити ще на пару тисяч років. А я поки що ніяк не можу на це вплинути, хоч і королева... Тому ми втекли!
– І ти його кохаєш?
– Чи кохаю я Х’ярго? – Веда злегка насупила брови, – Не знаю, напевно... Але так чи інакше, він стане моїм чоловіком і батьком моєї дитини.
– Бажаешь чогось? Поїсти чи переодягнутися?
– Ні. Хочу, щоб усе це вже закінчилося...
– Добре. У будь-якому разі скоро вечеря... Ваша поява порушила звичний ритм…