Усі царства іншого світу - Лариса Лешкевич

– Говори! – сказав Евлур і знову торкнувся її руки, – Раніше ти нічого від мене не приховувала.

–  Не знаю. Думок багато, але нічого конкретного, лише  суцільний сумбур, – схитрила Веда.

Лава під ногами почала втрачати швидкість і насиченість, зблідли стіни, потьмяніла стеля, а попереду з'явилося яскраве сліпуче світло.

Вони вийшли назовні й опинилися на просторій кам'яній рівнині, що здіймалася над рештою гірських вершин, безнадійно потонувших в густих клубах перламутрового туману.

Навколо струменіло, переливалося, дзвеніло  прозоре повітря. Велике, променисто-холодне сонце урочисто панувало над усією цією пишністю і щедро обрушувало донизу бурштиново-димчасті промені.

– Подивися туди! – Евлур вказав праворуч.